Втішаючись внутрішнім теплом камінних стін, що невідомо звідки з’явилося, астронавти приємно-здивовано прикладали до каменю долоні й обличчя, і не відчували близькості смерті — її хірянський подих був їм ще невідомий.
Сяк-так прибравши приміщення, вони пустилися в розмови.
— Дивні літаки у них — не потребують ні аеродромів, ні аеродромної служби, — Кошман не міг забути, як у дворі з’явився дисковидний апарат невеликого розміру й повільно проплив над вікном на метровій висоті. Через віконце вони впізнали під ковпаком його кабіни Гріма і маленького сіро-зеленого чоловічка.
— Треба взнати принцип дії.
— Так, тільки спочатку нам потрібно було б знати, куди вони полетіли й коли повернуться— без них нам звідсіль не вибратись…
— Якіщо раніше них сюди не з’являться агенти спецслужби, — уїдливо відмітив Гарцман.
— З голими руками проти них ми нічого не зробимо, — Кошман погодився.
— Треба маяк включити.
— Включимо, якщо туди доберемось. Якби тільки Грім не здогадався про нього. На сигнал маяка наші прибудуть у всеозброєнні.
— Якби тільки тут не почали війну…
— На це глузду вистачить.
— Для нас головне, швидше вибратись звідси.
Обидва важко зітхнули.
Раптом в кімнаті посвітлішало. На камінній підлозі з’явився сонячний зайчик.
— Розпогодилося, — Кошман виглянув у вікно.
— На радість спецслужб! Тепер вони напевно з’являться тут.
— Грім закрив нас у якийсь камінний прикалабок. Може вони сюди не поткнуться?
— Дай Бог…
— Чому він назвав Касіолу комуною?
— Мабуть, по принципу організації життя в ній. Тут, настільки мені зрозуміло, жорстка регламентація відносин — доля і рівень добробуту визначені наперед. Формально тут усі рівні й живуть по принципу комуни, тільки сам принцип розподілу заробленого дивний.
— Яку нас…
— Схоже.
За розмовою одразу й не почули картаво-приглушених голосів у дворі. І лише тоді, коли пролунав гуркіт, від якого будинок знову здригнувся, їх підкинуло мов пружиною. Через віконце вони побачили кілька темних, без вікон, фургонів-машин, біля яких сновигали могутні мідноликі велетні в одязі з коротких темно-коричневих шортів, широкого пояса і вузького реміння, яким навхрест був обтягнутий їх тулуб. Уже знайому Кошману короткодульну зброю вони тримали напоготові.
Сахнувшись від скла, до якого прикипіли, астронавти продовжували слідкувати за незваними гостями.
— Це люди Тхо, — тихо прошепотів Гарцман, наче його могли почути за стінами.
— Так… Вони вже в будинку, — Кошман насторожився. Було чути, як унизу, десь збоку заскрипіла кабіна ліфта І натужно поповзла догори. Потім щось загрюкало, заскреготіло і дім ще раз добряче трусонуло. Згодом голоси залунали зовсім поряд і, віддаляючись, поступово стихли.
— Пронесло, — ледь не перехрестився Гарцман.
— Не кажи гоп, поки не перескочиш, — Кошман на відстані метра від віконця не спускав очей з того маленького клаптика двору з машинами, що з труднощами проглядався звідсіль. — Вони щось затівають.
— Що це в нього? — Гарцман помазав на мідноликого хірянина з чорним ящиком на грудях.
— Зараз побачимо…
По всьому було видно, що команда мідноликих до чогось готується — за помахом руки сіро-зеленого товстуна із жаб’ячим обличчям вони кинулись до машин і сховалися за ними, як за щитами.
— Ого, скільки їх…
Від будинку відійшло ще кілька шеренг мідноликих. Виставляючи попереду себе блискучі товсті труби, вони спішно задкували. За ними нехотя відступав і хірянин з чорним ящиком.
Раптом, мов не витримавши напруги, він щось крикнув стишеним голосом. Маніпулюючи своєю ношею, присів. І наче розкололося небо… Увсебіч бризнуло блискуче полум’я. Разом з димом і пилявою воно рвонулося високо вгору плямистим мухомором, а сам будинок химерно підстрибнув, піднявся і на якусь мить завис на вогненному підмурів! Потім, хитнувшись з боку на бік, із страшенним гуркотом, посипався униз.
Ще деякий час висвічуючи у своїй основі сліпучим фосфорним сяйвом, закриваючи собою білий світ, велетенський стовп диму став розпливатися, ховати під собою хірян і машини.
В розпачі охопивши голови кровоточивими руками, не в змозі нічого ні усвідомити, ні чути, оглушені й осліплені астронавти тихо лежали поміж конструкцій і молили Бога, аби пронесло… І це врятувало їм життя. Дочекавшись, поки дим розвіявся, мідноликі із зброєю напоготові обійшли розвалини. Не помітивши нічого підозрілого, вони по команді сіро-зеленого товстуна вмостилися в машину і зникли на дорозі до Касіоли.