— Я згоден, — Кошман змовницьки моргнув Гарцману, що, притиснувшись до Раї, навпомацки гамував голод по жіночому тілу.
— От і домовились, — Грім прояснів. — За годину відправимо пакет і назад.
— За нами спеціально прилетіли? — виждавши деякий час, запитав Кошман — терпіти не міг загадок.
— Ми дізналися, що супутницю Горбатова використовують в дослідах по виведенню нової породи жіночих біориків. — Грім тайно зиркнув у бік Раї, що, схоже, знайшла собі нового партнера по любовних іграх. Ми прилетіли за нею, а тут ви…
— Дякую за спасіння.
— Радій, тільки це ще не все… — стишив голос, втиснувся в сидіння і довкіл себе підняв захисний екран. Панель управління разом з пілотом виявилась відгородженою від них.
Літак провалився кудись вниз, потім вильнув вправо, вліво, і всі вони — розпарене тіло Раї з Гарцманом в обнімку, Кошман І зеленистий хірянин, набиваючи собі гулі в намаганні утриматись один за одного, попадали і змішалися. Найгірше прийшлось Кошману: Рая випустила слизького від поту Гарцмана, що мав необережність скинути непотрібну було одіж, і вчепився йому в шорти, а коли ті не втримались і сповзли, з його допомогою піднялася вище. В обнімку катаючись по днищу, вони дійшли дикого азарту.
Захисна стінка опустилася і Грім, не оглядаючись, прокоментував подію:
— Нас переслідували і хотіли знищити… Зараз ми відірвалися від них.
Не вірячи у спасіння, вони ще деякий час знеможено лежали, потім, оговтавшись, стали здивовано розглядати синьці і сяк-так приводити себе до порядку.
Через кільканадцять хвилин легке відчуття льоту зникло і Грім, вручивши зеленистому хірянину невеличкий квадратний пакетик, випустив його назовні.
— Почекай закриватися!.. — Гарцман підвівся.
— Чого? — Грім здивовано втупився в землянина.
— Ти вважаєш мене мертвяком чи залізним? Довго я ще буду терпіти? Мені що, тут робити свої справи…
Рая пирснула сміхом. Не втримався й Кошман. Таким розлюченим свого підлеглого він ще не бачив.
Нарешті Грім усе зрозумів і знову відкрив округлий отвір, більш схожий на люк для бомбометання, аніж на вихід, Один за одним присутні вийшли розім’яти ноги й побачили себе на невеличкому камінному майданчику з якого зміїлися вниз непримітні східці. Вони вели до одноповерхових витягнутих будівель, контури яких розмивалися сизим туманом.
Коли ж літак знову піднявся в повітря, наступило загальне полегшення.
Розділ X
ЗАХОПЛЕННЯ КОСМІЧНОГО КОРАБЛЯ
Донедавна зелені дерева й кущі на схилах гір тепер були покручені, чорні, як після ядерної, пожежі, а каміння, вкрите у свій час густою зеленою порістю, тріскалось від спеки і ніщо не могло втримати в ньому вологу. Навіть в глибоких ущелинах, де до цього вирувало нелегке хірянське життя таємничого світу, і там зараз стало тихо й пустельно. Це чітко проглядалось зверху.
Літак легко опустився на маленький п’ятачок поміж двох гір.
Коли ж вони вийшли, невідь звідки взялися кілька різноликих хірян.
— Запаси води кінчаються, — були їх перші слова, на що Грім міцніше стиснув зуби.
— Це друзі, — кивнув у бік астронавтів з дівчиною.
— Пішли, — господарі повели їх за собою.
Наблизившись до скелі, побачили вхід до оселі, запнутий темною тканиною. Це була малопримітна ніша в кілька метрів шириною і такої ж висоти. Коли увійшли, побачили щось середнє між печерою природного походження і темним гротом тюремного коридора, з обох боків якого чулися приглушені голоси.
Коли астронавти переступили поріг невеличкої, тьмяно освітленої зали; усе раптом стихло так, що вони більше не почули жодного звука, який був би для них орієнтиром.
І це не радувало… Єдине, що приносило полегшення, так це прохолодний затінок — спека й дорога зморили, внесли в душу сум’яття зневіри.
Поки вони розглядали химерно розмальовані виступи камінних стін, що міняли свою форму в залежності від кута зору, Грім з господарями тихцем пірнули в темінь, а звідти вигулькнула маленька жіночка з їжею і питвом. Мерзлякувато кутаючись у легку одіж, вона чекала поки земляни відламали собі добрячі шматки крихкої маси — за час свого перебування тут м’яса, чи чогось подібного до земної їжі вони ще не бачили.
Прибравши залишки, жінка задріботіла у темне відгалуження. А коли вони млосно розслабили на помості свої змучені тіла і стомлено закрили очі, недоречно з’явився Грім.
— Пішли… Нам пора.
— Рая залишиться тут, — хірянин дав зрозуміти, що відносно дівчини у нього інші наміри. Й астронавти погодились — тут їй безпечніше, в них же попереду невідомість.