— Загиблий астронавт.
— Ти зможеш впізнати його?
— Зможу.
Підозріло примружившись, хірянин по-воєнному розпорядився:
— З асистенткою професора відправишся в Касіолу. Нам потрібен Горбатов… — зробив акцент на останньому слові.
Вони разом пересіли в один з літаків. За розмірами він був значно меншим за смугастого і в середині нагадував комп’ютерний зал — ряди маленьких екранів вздовж оболонки мерехтіли позначками і незрозумілими схемами. Зліва вимальовувались м’які риси обличчя хірянського диктора.
Його приглушений голос звучав інтригуюче: «… сили безпеки Хіра вступили в заповідник-державу Зіг на однойменному півострові. Генеральний Секретар партії Колективного порядку, Голова Вищої державної Ради Тхо під час арешту покінчив самогубством. Силами безпеки Хіра проводиться розслідування незаконної діяльності названої партії і Вищої державної Ради Зіг по виготовленню ядерних боєзарядів. Про результати повідомимо додатково», — диктор ввічливо посміхнувся.
Розділ XIV
КАТАСТРОФА
Майданчик поміж гір і цього разу здавався замалим, а коли вони все ж таки сіли, зітхання звільнило напружені груди.
Нещадно пекло Сонце. Повітря було насичене чимось незримо-важким, задушливим, а напружена тиша посилювала непевність і передчуття непоправного.
Раніше прихований вхід до печери тепер проглядався здалеку.
— Чекай, — вказавши астронавту місце в тіні літака й залишивши з ним одного чоловіка, хіряни зникли в печері. Кошман вичікуюче-стомлено сів на підніжку трапа.
Незабаром, підтримувана з обох боків, з’явилася Рая. Схудла й розгублена, вона здивовано розглядала астронавта, а впізнавши, заплакала.
— Де професор Горбатов? — хіряни тут же влаштували їй допит.
— Працює, — Рая почувалася мов у сні.
— Де?
— Його забрали.
— Куди?
— Мене заставили…
— Що?
— Сказати йому…
— Про що?
— Що я вагітна й вони заберуть дитину.
— Для чого?
— Якщо він відмовиться…
— Шантаж?
Рая ствердно кивнула головою й безсило звісивши голову донизу, прошепотіла:
— Води…
Випита рідина і перепочинок далися взнаки: очі дівчини просвітліли. У літаку вона обнадійливо притулилась до Кошмана.
Коли злітали, далеко за обрієм заклубочилося сліпуче сяйво й наче розкололося небо… Поверхня планети попливла вправо, потім вліво і, о Боже… Вершини гір захиталися. Туди, де вони тільки-но були, полетіли камінні брили, а їх літак підхопила страхітлива сила й тугою хвилею повітря пожбурила в невідомість. Внизу ж розсипалися гори, тріскалась рівнина й кипіло море — усе змішалося в суцільному вогні, що смерчем котився півостровом від Касіоли. Здавалося, наступив кінець світу…
Опам’яталися далеко за межами Зіга.
— База!.. База!.. Я Зет-5… На півострові Зіг бачив великий ядерний вибух. Вибуховою хвилею нас віднесло на північ… — послідували координати. Опісля пілоти передали свої враження.
Скорчена під боком Кошмана, Рая була несхожа сама на себе — ридання і внутрішній крик перехоплювали горло, а безупинні сльози сліпили очі…
Після сумної, траурної музики хірянський диктор скорботно повідомив: «При спробі сил безпеки Хіра проникнути на розміщені в катакомбах заводи по виготовленню ядерних боєзарядів, фанатично запрограмовані прибічники режиму Тхо зірвали їх… Півострів знищено разом з населенням. Він пішов під воду… Рятувальні роботи ведуться в умовах смертельної радіації. Про їх результати повідомимо у вечірньому випуску новин. Усіх, хто має відомості про діяльність урядових органів півострова Зіг, просимо негайно з’явитися в Комітет безпеки Хіра для дачі показань».
