на ім’я Баррі.
крили дахи, кріпили гіпсокартон.
Баррі постійно, але добродушно бурчав,
був мило нетерплячий —
Сімона це дратувало, а мене смішило:
«молоток, молоток, молоток!»,
«pop my line, line, line!» —
скоромовкою повторював Баррі
і весь час нас плутав.
— Сімоне! агов, Сімоне!
я не реагую, роблю своє.
— о, мушу сказати: Антуане!
потім Сімон півроку так до мене і звертався:
— агов-Сімоне-о-мушу-сказати-Антуане!
пізніше в Мексиці вслід за Сімоном
усі кликали мене Антуаном, і один француз
ніяк не міг зрозуміти,
чого ж я у фіналі чемпіонату світу з футболу
вболіваю за Італію, а не за Францію.
бідолашний.
(зі щоденника)
21 квітня 2006
А я тут потроху стаю будівельником. Нещодавно говорили з Сімоном, що отак і стають proletarian intellectuaclass="underline" як заповідав Луї Альтюссер, має бути не клас інтелектуалів, а інтелектуали від різних класів.
Совість спокійна: завжди здавалося, що в житті нічого корисного не робив, тільки триндів більше за всіх. А тут ми кілька будинків для будівельників очистили (процес називається to gut out — від слова «кишка»: ти чистиш будинки, як кишки, від… ну, від того, що там залишила Катріна). А тепер-от кладемо дах. Якби я робив це суто заради грошей — почувався б заробітчанином. Але оскільки те саме роблю для подальшої подорожі, почуваюся, ніби набуваю життєвого досвіду. Коротше, добре почуваюся.
Ніяк не можу змусити себе писати. Спершу думав, що то втома після робочого дня — а тепер здається, що просто бачу більше сенсу у створенні чогось справжнього, ніж у продукуванні непотрібних літерок. Мабуть, це мине. Мабуть, просто такий період. Через тиждень із гаком, у неділю, — знов у дорогу… Ну, до від’їзду ще десять днів, тож доти я, здається, перетворюся на пролетаря за переконаннями.
Кльові тут люди. Якось працювали з одним негром, якому вже 72 роки. Тепер з іншим, майстром на всячину. Штука в тому, що тепер я завжди серед подібних людей, яких тут називають lower class, — і я їх обожнюю. Недавно зайшла мова про поляризацію: люди в Штатах спілкуються переважно із собі подібними. Коли це сказали, нарешті зрозумів, чому за місяць у Штатах не зустрів прихильників Буша. Я просто тусуюсь із іншими.
28 квітня 2006
У понеділок, Першого травня, у США загальнонаціональний страйк трудових мігрантів.
Одне з гасел — «жодна людина не є нелегальною».
У мене в сім’ї є родич, який працює без документів. Думаю, у багатьох інших теж є.
Дехто каже, що це буде найбільша акція в США від 60-х років. Не знаю, чи це правда, — подивимося. Сьогодні роздавали листівки — таке враження, що на страйк прийдуть усі.
Watch the news;)
Тепер трохи допомагаю в організації, у понеділок буду в security під час маршу на захист прав дискримінованих, який у Новому Орлеані почнеться на майдані Конго! Буде танок!
1 травня 2006
У нашому марші в Новому Орлеані взяли участь орієнтовно п’ять — сім тисяч людей, з яких дев’яносто відсотків — латиноамериканські мігранти, решта — симпатики з білих i чорних.
Демонстрація почалася на майдані Конго. Як сказав один із промовців, колишній член «Чорних пантер», — це священна земля, на якій свого часу збиралися чорні раби й на якій зародилися соул, блюз, а потім i джаз.
Організатори вважають, що рух, який розпочався тепер, стане в США другим рухом за громадянські свободи — після руху 60-х років, у результаті якого було здобуто рівні легальні права для чорного населення Америки.
Місцеві мешканці кажуть, що це була найбільша на їхній пам’яті демонстрація в Новому Орлеанi. А в Лос-Анджелесі, читаю, прийшли взагалі сотні тисяч людей.
У нас, у Луїзіані, манiфестанти несли плакати та вигукували гасла іспанською й англійською мовами:
no one is illegal (жодна людина не є нелегальною),
знамените: el pueblo unido jamas sera
unidad es poder (єдність — сила),
si se puede (так, ми зможемо),
Bush, escucha — estamos en la lucha (Буш, послухай: ми вийшли на боротьбу),
somos America (ми — Америка),
no somos criminales (ми не злочинці),
venimos para trabajar (ми прийшли працювати),
we rebuild New Orleans (ми відбудовуємо Новий Орлеан).
Моє вивчення іспанської розпочалося з фраз «права робітників», «загальний страйк», «понеділок, Перше травня» та революційних гасел.
на початку травня я з’їздив до Г’юстона автостопом.
12
«Об’єднаний народ ніколи не програє» — гасло чилійських соціалістів, згодом руху проти диктатури Піночета. У вільному перекладі українською саме воно перетворилося на «Разом нас багато, нас не подолати!».