і, звісно, тут без проблем отримав мексиканську візу.
дорогою мене ще й зупинив коп і перевірив документи,
бо чергові добропорядні громадяни настукали,
що йде підозрілий тип із рюкзаком,
«зупиняє машини і просить гроші».
Тот-топот-тономой, тваю мать!
оскільки стало зрозуміло, що в Могилянку
на захист диплома я вже не повернуся,
довелося написати заяву. ось вона, без змін:
Деканові факультету гуманітарних наук
Щербаку В. О.
студента ФГН 4 року навчання
Чап’яка Антона Васильовича
Заява
Прошу дозволити менi захищати дипломну роботу наступного, 2006/07, навчального року у зв’язку з тим, що на даний момент я перебуваю на іншому боці планети i, пропустивши літак назад, не маю можливості повернутися.
На час захисту дипломної цього року перебуватиму в Мексиці, Ґватемалі або, пробачте на слові, Гондурасі, на практиці вивчаючи соціальну філософію шляхом спостереження й участі в робітничих руxах, горизонтальних структурах суспільної влади й опорі трудового люду Центральної Америки проти експлуатації з боку панівних класів та мультинацiональних корпорацій.
На даний час я склав іспити з усіх необхідних для допуску до захисту дипломної роботи предметів, окрім курсу «Риторика», який я прослухав на дві третини, але з якого не встиг скласти іспит. Планую зробити це після повернення на Батьківщину.
Прошу також повідомити про дані обставини пп. Сватка (викладач курсу «Риторика», каф. філософії та релігієзнавства), Гусєва (зав. кафедри) та Кебуладзе (керівник дипломної роботи).
Копія:
Віце-президентові з навчальної роботи
Моренцю В. П.
Новий Орлеан (США),
13 травня 2006 А. В. Чап’як
приблизно в цей час став підозрювати,
що в моєї дівчини в Україні
є інший.
ходив пригнічений і думав:
«оце треба було їхати на край Землі,
щоб настрій залежав від того,
які натяки вичитаю в йоханому інтернеті!»
потім переконавсь остаточно
й у тому ж інтернеті публічно
наскандалив так, що й досі соромно.
здавалося б, як це стосується мандрів?
але дикі ревнощі мене самого вразили настільки,
що наступний рік чи півтора в кожних стосунках під час подорожі
боявся повторення, рефлексував про причини
й намагався їх уникати.
тож у чомусь ця подорож була як терапія.
майбутнє покаже, чи вдала.
(зі щоденника)
Криза всіх основоположних засад. Теоретичних, особистих, життєвих.
Відчуття таке, що міняти й переглядати доведеться абсолютно все.
Звісно, цей онлайн-щоденник теж хочеться видалити, однак не будемо поспішати — і без того близьких людей надто мало. А точніше, практично нема. І майже всі, з ким хоч думками поділитися можна, так чи інакше тут — а я не надлюдина, щоб бути в змозі залишитися геть самому.
Так, ця поїздка багато чого прояснює. Багато треба переглядати. Як виявилося, досі я навіть близько не розумів багато з того, про що думав, ніби розумів.
Let’s see how it’s gonna develop[13].
Сімон, одразу як приїхав в Орлеан,
знайшов собі дівчину.
вона пішла до нього від іншого.
мені якось американки спершу
не припали до смаку. коли ж, просто перед від’їздом,
зустрів дівчину, яка сподобалася, —
виявилося, що вона москвичка.
і вона також пішла до мене від іншого.
світили зорі, ми цілувалися на даху.
як романтично.
але я собі думав:
«скрізь зради! зради! зради!» —
а наступного дня вона поїхала.
з нашої групи тільки мені була потрібна віза до Мексики
(слава Україні! героям слава!),
і після її отримання мене огорнула нетерплячка
аж до всирачки.
робота якось усе одно, даруйте, ссякла,
а шукати нову ми вже лінувались.
але Сімон по вуха занурився у стосунки.
Аліса й Момо відзняли й тепер редагували
короткометражку про Common Ground.
я ж лише перекладав давніші Алісині фільми
для альтернативно-активістських
кінофестивалів у Москві та Києві,
почитував, почав робити замітки до того,
що потім геть в іншій формі стало цією книжкою —
але залишатися на одному місці ставало нуднувато.
Росінанта, звісно, ніхто так і не ремонтував.
містом, на дизелі, він їздив прекрасно.