махає хвостом. ідемо вже з нею разом далі.
і шо? через тридцять метрів — і справді крокодил.
ну, в сенсі алігатор.
уперше в житті побачив.
не надто великий, але достатньо, щоб «очко жим-жим»:
півтора-два метри.
втикає на нас. втикаємо на нього.
дівчинка-лабрадор мовчить.
алігатор поволі суне в наш бік —
очевидно, хоче подружитись, але соромиться.
зупиняється метрах у десяти від дороги.
навтикавшись досхочу, мирно розповзаємося.
і шо? буквально за інструкцією,
негнучкими пальцями —
але ми таки розібрали двигун
до основанья, а затєм —
навіть зібрали наново! ми пишалися собою!
але Росінант навіть не перднув.
ми забили на ощадливість:
познайомилися за ці дні з механіком,
заплатили нарешті йому,
і він повторив реанімацію —
зробив усе те саме ще раз,
тільки в чотири рази швидше,
розряд! розряд! розряд!
мы его теряем!
наш кінь відкинув копита.
4
на щастя, хоч запасне серце, за вісімсот доларів,
прийняли назад.
так, отакі ми меркантильні в годину смерті друга.
обтерли насос від мастила,
проїхали до містечка,
на відморозі здали, наче й не користувались,
і повернулися до трупа.
наступного дня Алісин друг
забрав нас, скорботних, до Г’юстона.
Сімон передав документи на машину
цьому прекрасному чолов’язі, вчителеві,
котрий тоді намагався з кількома колегами
організувати альтернативну, більш демократичну школу.
можливо, вони там Росінанта й воскресили.
чи хоч на шкуру продали. все на благе діло.
дівчата наполягали на купівлі ще однієї
беушної машини. Сімон вагався.
я був десь між «утримався» та «проти».
було вирішено хоч пошукати.
одного вечора ми пішли на випадкову вечірку,
на день народження незнайомої людини.
було нуднувато, поки я не побачив
десь окремо від усіх Її.
вона була красива-красива. і сумна-сумна.
спершу вона мене аж злякалася.
проте якось лагідно я переконав її,
що хочу, щоб вона почувалася краще.
і звичайно, це була правда.
і звичайно, не вся.
ми поїхали на якусь іншу вечірку,
на день народження до іншої незнайомої людини:
лише тому, що ще один Алісин друг, музикант, грав там
на барабанах зі своєю групою.
ми з дівчиною сиділи попід стіною ззовні, розмовляли,
їй хтось подзвонив,
і я відразу зрозумів, що то її хлопець.
потім говорили з негритянкою,
з якою познайомилися тут-таки,
вийшов власник клубу, де відбувалася вечірка,
і запитав нас двох, чи негритянка «з нами».
усі троє однаково сиділи на тротуарі під стіною,
але ж ми білі,
ну то й що, що я в подертому одязі, —
такий мій вибір.
а от негритянка — за замовчанням підозріла
і має бути «з кимсь».
потім дівчина купила тій жінці тампони,
сказавши, як же ж має бути паскудно,
коли ти бездомна й у тебе місячні.
ми, уже вдвох, довго кружляли нічними вулицями,
поки знайшли дорогу від крамниці назад.
оскільки їй не було двадцяти одного,
бармен не продавав їй спиртне.
то вона легко перехилилася через стійку
й за його спиною вкрала пляшку вина
та, навіть не відходячи в інший куток бару,
випила її переважно удвох із Сімоном
за посильної участі Момо та моєї.
ми танцювали близько-близько.
вона гарно пахла й уже всміхалася.
наступного дня вона підвезла нас із Сімоном
дивитися машину, яку ми хотіли купити.
поки ми чекали на господарів
і тринділи в мексиканському кафе,
вона стала стібатися з безглуздості
мого колишнього захоплення важкою
атлетикою:
— а ось Антон — він добре підіймає heavy shit[17].
— fuck you, — дуже ніжно відповів я.
— ого, я вперше це від тебе чую, — здивувався Сімон.
— він не це мав на увазі, — щасливо засміялася вона.
я й сам дивувався: можна сказати «йди нах» так,
що людина зрозуміє переклад:
«я тебе обожнюю».
господарі машини, яку ми купували, виявилися смішними
своєю обмеженістю.
сама машина: з покоцаними дверима,
збитим дзеркалом, розбитими фарами,