спальник і, на щастя, документи, які я таки поклав під голову.
фсьо.
а решта не гребе.
зате як легко було йти! лише спальник і Сімонова гітара.
і нічого більше не потрібно аж нагально, як виявилося.
ми посміялися, що незабаром у Мексиці з’явиться англомовний марксист.
reader[22] Маркса вкрали разом з усім — та й добре,
бо ще, не приведи Б-же, і я став би політичним марксистом.
через рік я таки взяв ту саму книжку в бібліотеці Iron Rail,
але тоді вже було можна, бо вже визначився
з власними політичними поглядами. а от у плані економіки
Маркс рулить. ну, наскільки я, ламер, можу судити.
у Веракрусі спека інакша — не суха, а тропічна.
пітніти було навіть якось аж приємно.
рослинність — буя!
незабаром зупинилися дві сестри-мексиканки, років по тридцять п’ять,
на дорогій машині.
Сімон, гигикаючи, переклав, що одна з них
повелася на моє волосся,
бо, мовляв, колись вона
підібрала «ґабачо»[23], шведа,
відвезла додому, пригріла, відмила,
і вони три тижні займалися коханням.
а тепер цілу дорогу дивилася на мене
блискучими вологими очима
і щебетала, щебетала, щебетала…
ми проїздили повз річку,
і вона щось сказала, я не зрозумів,
але ввічливо усміхнувся й відповів «sí»[24].
— sí? — здивувалася вона, і, перш ніж я роздуплився,
ми з’їхали з дороги й посунули в джунглі.
проїхали з кілометр, вилізли на березі річечки,
сестри роздяглися до білизни,
і ми полізли купатися вчотирьох.
індіанки прали одяг і з цікавістю дивилися на нас,
і мені було перед ними трохи соромно.
турист, відчужений від місцевих
із їхнім справжнім життям.
якщо личко в сестрички було нічого,
то тіло, на жаль, почало здавати.
точніше, роздаватися.
зате трусики — стрінґи!
— поцілуночок, поцілуночок. un besito! — вимагала вона.
ну, я чмокнув у щоку.
— ні, не сюди. — і водить себе пальчиком по губах.
словом, тойво. довелося себе проституювати за «підвезу».
класика жанру.
чи поцілунок не рахується?
за спільну ж справу!
а Сімон, гад, іще довго з мене стібався.
далі сестрички розповіли, що в них своє ранчо,
запросили, сказали, що навчать нас їздити верхи.
хм, думаю: а я б уже й поїздив верхи —
чому б ні, якщо є така нагода?
ми з Сімоном порадились англійською й погодилися.
їхали через величні гори Сьєрра-Мадре,
вона показувала в бік особливо видовищного
урвища чи вершини:
— дивися, мі амор[25], дивися!
на перевалі зупинилися купити попоїсти.
було холодно, ми були в хмарі,
але те, що було видно,
було аж надреальним, надвипуклим,
із насиченими кольорами — темно-зеленим та коричневим.
дівчинка, що продавала фрукти й горіхи,
бідна-бідна індіанка років п’ятнадцяти,
кілька секунд дивилася мені у вічі аж так…
і її погляд був такий світлий, чистий,
на відміну від наших сестер.
і я відчув пронизливу любов
до цієї країни.
а потім, на під’їзді до Пуебли,
сестри стали діловими, неговіркими,
сухо запитали, в якій точці нас висадити,
«моя» знову чмокнула мене:
«бувай, мі амор». — і машина поїхала.
— а як же ранчо? — сумно вслід кинув Сімон.
це був наш перший урок на тему:
«Латинська Америка — дєло тонкоє».
особливо там, де йдеться про плани.
останній відрізок — Пуебла—Мехіко —
від утоми вирішили здолати банальним автобусом.
усе одно ночіло.
Сімон заснув на підлозі терміналу,
я, щоб не проспати, бдів, даруйте, до ранку —
зубрив іспанські слова.
а з автобуса вперше побачив закохану пару —
Попокатепетль та Істаксіуатль —
із вершинами, вкритими рожевим снігом у світанковому світлі.
як і не раз у майбутньому, Сімон уже знав,
де ми можемо переночувати. його колишня однокурсниця
вчилася на магістерці в Мехіко й була до нас дуже добра.
до речі, красивуща!.. але жоден із нас їй не подобався,
26
Мене звуть Санчо, / Я працюю на ранчо, / Заробляю два песо на день. / Зустрів я Росіту, / Яка дала мені свою штучку / Й забрала мої два песо геть (англ., ісп.).