видно тільки очі.
і нічого це не дало. перший же з мексиканців
упіймав мій погляд, дивиться у вічі,
і каже так ніжно-ніжно:
— а ти що тут робиш, gringo loco[38]?
наступного вечора обстріляли будинок,
у якому перебував Сімон, —
місце розташування однієї з революційних радіостанцій.
прийшла якась продажна гопота.
відкрили вогонь.
утім, в одного з місцевих був маленький пістолетик,
він став відстрілюватись,
і найманці відступили: гроші грошима,
а життям ризикувати не хочеться.
а через день я дізнаюся з новин в інтернеті, що українська
політична проститутка Соцпартія (а я ж стільки з ними тусувався!)
скуррррррвилась із янучарами.
читаю «Українську правду» — і
«мне хочется плакать от боли
или забыться во сне…»
чому? чому в країні, яку я так люблю,
народ повстає — а потім знову
виродки просто домовляються
десь там між собою,
а прості люди не мають жодного впливу?
проголосував? пшол нах до наступних виборів.
чому в іншій країні, в яку я так закохався,
народ свого часу повстав — а маємо те, що маємо?
найбагатшу людину світу поруч із дітьми,
які лазять по смітниках або чистять взуття за три песо.
10
Ікстлан дійсно існує.
там Сьєрра-Мадре,
Материнські гори[40],
де живуть сапотеки,
там Ґелятао,
де прапор над пам’ятником Беніто Хуаресу
більший за саме село,
і коли він шарудить на вітрі,
то будить уночі, і ти лежиш і слухаєш
цей шепіт історії;
а коли сильний вітер подує вдень —
тінь від прапора накриває всі хати водночас.
там вечірній дощ
дзвінко вистукує пісню мар’ячі
на чорній бруківці порожніх вулиць.
там ходить Розалін у білому пухнастому светрі,
там смажена форель сама стрибає до рота,
там смагляві дівчатка-школярки
в коротких синіх спідничках і довгих білих панчохах
ходять вулицею строєм
під звук маршового барабана,
готуючись до випускного.
а на в’їзді в місто —
гордий напис,
який не визнає останніх змін до закону:
«у цій спільноті не існує приватної власності.
купівлю і продаж комунальних земель заборонено».
минуло кілька тижнів.
ми попрощались із гордими індіанцями Ікстлану
та мужніми революціонерами Оахаки.
Сімон іще й окремо —
з особливою мужньою жінкою-революціонеркою.
вранці-раненько
я пішов від Розі
й на розі
зустрів Сімона та його кохану.
вони сказали одне одному «адьйос» —
і далі за напрацьованим планом.
ми попутками.
а Розі мала знову зустріти нас
у героїчному Чіапасі.
оце був автостоп —
найавтостопіший автостоп у житті.
підходимо на заправці до водія вантажівки.
— візьмете, га?
— та я б узяв, але в кузові повно кака де вака[41].
дивимося, дійсно: на підлозі тонким шаром
розмащена оця сама кака де вака.
40
Назва мексиканського гірського хребта Сьєрра-Мадре перекладається як «материнські гори».