(зі щоденника)
7 серпня 2006
Автостоп від Чіапасу на Юкатан: у цілому виходить автостопом від Г’юстона по Техасу — і через усеньку Мексику. Хоч би й задля не забути, запишу про кілька останніх фантастичних і комічних ночей.
1. Наметове містечко в Сан-Кристобалі.
От що мені подобається в Мексиці. У людей почуття гумору є. Вранці власники не сварились, а реготали.
2. Ніч у джунглях, неподалік від майянського міста Тоніна`.
Уранці я там був єдиний відвідувач, ґрінґо нема. Там є тунель, сам бачив, пролізти зміг метрів тридцять, далі клаустрофобія. Кажуть, тунель іде на 150 км до Паленке. Але, думаю, це магічний реалізм.
Удень відвідали село сапатистів. Дійсно, самоуправління на захопленій землі — але прямо навпроти збудована вп’ятеро більша військова база. Мабуть, щоб самоуправління не поширювалось. Рівновага в напруженні.
3. Ніч у селян у горах Чіапасу.
Індіанці тцельталь. Зупинили, нагодували, вклали спати. Десять дітей, дорослі та старші діти працюють від восьмої ранку до сьомої вечора, їдять майже виключно тортильї з кавою з власного городу. Зате це були найсмачніші тортильї — щойно спечені, з присмаком диму.
4. Ніч під навісом автомайстерні в Кампече.
Дивитися на зливу, попиваючи каву та посоль — мелений маїс із какао, цукром і водою. А потім злива вщухла, з’явилися зірки, залітали тисячі світляків і заспівали сотні жаб. Жаби тут бувають, до речі, завбільшки з котів.
Жаби не стрибучі, а оці, такі, шо повільно ходять.
5. Нас підібрали чуваки нашого віку; переночували в них у Канкуні.
Просто класно, що є й такі люди. Ух, як кльово помитися після п’яти днів дороги!
6. У Тулумі, на Карибському узбережжі, після минулорічного урагану Стен є багато закинутих кабаняс — типу навісів-готелів.
Розклали намет під одним із них, але я пішов на море думати про жінок.
Уранці Сімон сказав, що ніхріна тут не закинуто, уночі хтось півгодини гучно трахався. Молодці, якщо справді півгодини.
А я про те не знав, повернувся, коли вони закінчили, ліг на гамак під вікнами незнайомої сексуальної пари й, оскільки вперше від Мехіко був шість ночей без жінки, уперше й подрочив, а потім спокійно проспав до ранку.
(з коментарів в інтернеті)
prymara
Завершення просто сорокінське!
Над Києвом шалена злива, із блискавками на все небо. Щойно пила коньяк і курила, висунувши голі ноги з вікна в чорну зливу, змерзла, заходжу — а тут твій пост про каву.
Артем Чапай
У Мексиці, згадав, Nescafé називають Noescafé — «Це-не-кава».
vio_rica
Заходжу, а ти тут про магічний реалізм. Оце якраз і хотіла сказати: «читаю, мов Маркеса».
Артем Чапай
Дик тут по-іншому й неможливо дійсність сприймати:)
fil_losoff
Знаєш, що я оце подумав… Вибач, якщо повторю чиїсь думки — може, вже хтось неодноразово таке казав, або й ти сам думав… Коротше кажучи, після цієї поїздки ти вже не зможеш повернутися до «нормального» — київського, українського — життя. У тебе буде ломка, з якої тобі, може, й не вдасться вийти взагалі. То, може, залишайся десь ТАМ?
zgushjonka
А якщо на таку жабу, як кіт, наступиш… то шо буде??
fordp
Відгризе нахуй ногу!
(зі щоденникових записів «тільки для декого»)
є в мене така група френдів, називається intimate.
оце тільки другий пост:
люди, яких я переважно добре знаю особисто
або відчуваю якусь близькість,
мінус колишні дівчата та близькі друзі колишніх дівчат.
бо іноді хочеться поділитись,
а, скажімо, Сімон занадто американський.
один автомеханік у Кампече розповів свою сумну історію мені, бо не мав більше кому. то я краще напишу свою тим, кого знаю, а не випадковим зустрічним.
словом, не знаю, до чого це, але останній тиждень чи два мої думки блукали по всіх колишніх жінках.
ріжу цибулю — згадую, що цього способу різання мене навчила Таня, — і пішло. і від неї до другої, відтак до третьої.
і я вже не можу сказати, що якась була більш значуща за інших.
і якось сумно від цього стає. дівчат багато, але сліду в душі мало.
оце вперше в житті таке: подумки повертаєшся назад по всіх. а найгірше, що почалося це, коли був не сам, а з Розі.