Have a good night in New York City
Where women are pretty
And they all have jobs[5].
на острові посеред хмарочосів чорні хлопці танцюють свої ламані танці — чорні, та вже не панські, а на волі. усі поспішають, жовті таксі сигналять, над головами — швидкісні поїзди, летючі тарілки, гвинтокрили. на таблицях залізних — назви всесвітніх установ. у Центральному парку — білки, у кварталі театрів — білки, юрмою — люди всіх кольорів, відтінків шкіри та душі.
на широкому шляху — протест. «Stop bitching, start a revolution!»[6] — кричить людина. її не слухають. хтось bitches, хтось doesn’t give a damn[7] — він поспішає в жовтому таксі. довкола чорні ладоохоронці з дубинами, щитами й перцем.
пекуча порожнеча на місці Веж-Близнючок — неначе виразка на тілі острова. хтось cries, хтось bitches, хтось interested із фотоапаратом, хтось doesn’t give a damn. життя вирує. хтось гарує, хтось будує, хтось нечистим оком за край світу зазирає — чи нема країни, щоб загарбать і з собою взять у домовину? jedem das seine — кожному своє, у кожного свій дао, свій де, свій цзин життя. таке.
(зі щоденника)
На вихідних — акція протесту з приводу третьої річниці початку війни в Іраку. Ми йдемо дивитися демонстрацію на Таймс Сквер. Краще б ми цього не робили. Близько тисячі демонстрантів, розділені поліцією на кілька секторів, — кожна людина перебуває в такій собі клітці. Аліса каже, що вони це називають the free speech cage — клітка для свободи слова. Ну що поробиш — така демократія.
Новоприбулі заходять за металеву огорожу в метр заввишки. Дещо істеричні промовці звинувачують Буша та віце-президента Чейні в брехні та смертях. При цьому всі демонстранти з однаковими плакатами та символікою стоять за парканами, як отара баранів, і час від часу вигукують «так, так!», нічого не роблячи. Вони не можуть ані рухатись, ані йти вулицею, а просто скупчилися натовпом: місця рівно стільки, щоб люди стояли щільно.
Чомусь мені здається, що в Україні міліцейські паркани в таких ситуаціях не простояли б і півгодини. Це Розчарування, з великої літери Р. Як казав Ілліч: «Нье-ет, э-этих людей на йеволюцию не подымешь».
Дехто ходить із футболками в руках: «Stop bitching, start a revolution!». При цьому триває саме bitching, ниття. А футболки продають туристам. Ми намагаємося стояти поряд і фотографувати, проте поліціянти штовхають нас уздовж вулиці. Keep going, folks. Або заходьте до наших кліток, або йдіть собі геть. Крий Б-же, акція вийде за вказані нами рамки. А всередині кричіть собі, скільки влізе.
При цьому вулицею їздять машини, тротуарами вештаються туристи. Бридке враження.
— Це найгірша демонстрація, яку я будь-коли бачила, — каже Момо. — Буе-е-е.
ги, весь цей час, від України,
я майже не курив,
а особливо як побачив нью-йоркські ціни.
ні, щоб я купив цигарки за шість доларів?
це ж тридцять гривень! нізащо! no fucking way… нізащо…
пачку «Мальборо», будь ласка…
майже всі гроші ми з Момо
віддали Алісі до спільного пулу.
звичайно, моя частка найменша,
але Аліса заспокоїла мене,
що ми не гратимемо за «їхніми капіталістичними» правилами,
що кожен розуміє
різницю в доходах у різних країнах.
ми кілька днів пожили в Алісиного дядька
й подалися до Бостона.
Бостон: Сімон. один з основних персонажів цієї оповіді.
коли я вперше побачив його на фото в імейлі,
мені відразу щось штрикнуло.
два відносно симпатичних пацанчика в одному човні.
тоді була така фантазія, що моя дівчина
теж поїде з нами. ми навіть обоє отримали штатівську візу.
утім, тепер зрозуміло, наскільки нереалістично було,
щоб вона отак узяла й усе кинула.
дівчина не поїхала, і підстави для ревнощів до Сімона зникли.
«но осадок-то остался».
але насправді він виявився мілєйшим чєлавєком
і з першої зустрічі сподобався мені своєю благодушністю.
осад як мітлою змело.
Сімон наполіг, щоб я завтра ж подався до мексиканського консульства,
і сам мене завіз.
на відміну від консульства в Києві, де сиділи українці
(посольства в Україні Мексика тоді ще не мала),