- Автомобіль у нас вільний?
- А що таке?
- Після скажу...
Гуде автомобіль.
Сіли. Загув.
Летять мимо телеграфні стовпи, крамниці, будинки... люди піші, люди на возах... трамваї, височенні будинки.
Задирчав автомобіль. Став. Перед очима - скляні двері, над ними великими літерами:
СОРОБКОП.
Літун із дідовим мішком з автомобіля - у двері - сховавсь...
Дві-три хвилини - виходить із клунком. Крикнув автомобіль, мчить...
I вже перед очима знову аероплан...
Скілька хвилин і...
«Дрр...»
Затремтів птиця-звір, і вже внизу сади, як бур’яни, Київ, як невеличкий малюнок, менший, менший... зник...
XIV. ДІЛО БУДЕ
В селі не розходились люди, посідали коло школи, дожидали. Повільно гомоніли про міське життя, про сільське, про нові порядки. Позирали на небо, прислухались. Механік вийняв годинника, заклопотано заглянув у нього:
- Двадцять п’ять хвилин пройшло - час би вже...
- Так швидко?! - дивуються.
- Треба, щоб уже вертались,- певно, з тією сіллю забарились.
Жартували з дідом:
- Ні солі, ні мішка...
Аж ось один із школярів:
- Гуде...
Схопились з місця - всі на майдан, попіднімали голови вгору.
Дивляться, шукають у небі очима. Радісно:
- А он же й він!
- Де? Де? Ага! Бачу!
Підлітає аероплан, гуде радісно, весело, бадьоро... Виходять.
Обступили, оточили:
- Ну як? Ну що? Дуже страшно?
Петро й мати сміються, точаться, як п’яні:
- Як тепер чудно тут! Немовби й село не те...
Хтось згадав:
- А солі дідові, мабуть, не купили?
- О, я й забула - єсть.
Передають дідові клунок. Всі до того клунка:
- Гляньте! Справді! Де купували? Почім? Бачте, діду, це б пішки коли б ви доплентались до Києва?
Дід подививсь на аероплан, подививсь на клунок, подумав і до людей:
- А чи знаєте, що я вам скажу, люди добрі? Єй-право, мабуть, з цього діло буде!..
XV. УРОЧИСТІ ЗБОРИ
Перед тим, як одлітати, літун зайшов у шкільну майстерню. Там зібрався весь авіаційний гурток. Члени гурткової президії, Петро й Матвій, закінчили цієї весни школу, і на їх місце треба було обрати інших. Голова гуртка, Петро, одкрив збори. Озирнувся - нема секретаря.
- Секретар! Де ж секретар?
Андрій стояв осторонь, як чужий, чогось невеселий, задуманий.
- Я ж... виписався з гуртка,- стиха промовив він.
Всі якось про це вже й забули були, тепер згадали.
- Як же тепер? Другого вибирати? Чи, може, знову приймемо Андрія? Як ти, Андрію?
- Коли приймете знову, то я...
Загули:
- Прийняти! Прийняти! Він усе ж багато працював коло моделі. Він і моделю догадався, як пустити. Прийняти! Голосуйте!
- Заждіть, товариші,- спинив їх Петро.- Андрієвої заяви ще не розглядали наші загальні збори, і коли він зараз зречеться її, то нам не треба буде й голосувати, я так гадаю.
- Правда,- загули,- сідай, Андрію, на своє місце та більше так не роби!
Андрій, червоний і радісний, швидко сів на своє місце.
Одчинили збори. За почесного голову обрали товариша Миколу. Вітали його бурхливо, радісно. Подякувавши за честь, товариш Микола сказав промову, коротеньку, але щиру й гарячу. Він казав, що сьогоднішній день для нього справжнє свято, що в нього зростає певність і віра у розвиток, у велике майбутнє авіаційної справи у нашому краї, коли він дивиться на ці молоді, ще дитячі, завзяті обличчя. Казав: «Коли ви, діти, змогли вже в своєму селі порушити між дорослими селянами цю великої ваги справу, що ж зможете ви зробити тоді, коли набудете сили й знання й коли з такою любов’ю й завзяттям оддастеся справі авіації». Закликав поширювати свою роботу в школі і в селі, учитися, набирати членів, поширити в селі осередок допомоги авіації. Обіцяв держати з ними зв’язок, допомагати всім, чого буде треба. Радив тепер же накреслити план дальнішої роботи. Андрій відразу загорівся:
- Далі, я гадаю, нам треба збудувати справжній аероплан.
Всі засміялись.
- Ого, куди вхопив!..
- Аероплан не аероплан, а планер, я гадаю, ви могли б тут збудувати,- промовив літун.
- Планер! Планер! - загули збори.- Щоб літати, як Яковчук!
- Стійте,- спинив усіх Матвій,- будувати, то будувати, але з чого ми будемо будувати? На які кошти?
Всі примовкли.
- Справді. Це питання цілком слушне, і його треба уважно обміркувати,- сказав товариш Микола.
Далі товариш Микола запропонував, щоб хто-небудь із членів гуртка списав усю роботу гуртка коло моделі, всі пригоди, які довелося пережити гурткові, й одіслав у редакцію авіаційного журналу «Повітряна флота», що видає його Центральне правління товариства авіації та повітроплавства у Харкові. Зрештою вийняв авіаційні значки і роздав членам гуртка. Дійшовши до маленької Марійки, він спинився здивований.