- Ну, усі, то й усі! Тоді зберіться сюди по обіді, сьогодні й розпочнемо.
- Як по обіді? Зараз!
- Зараз хочете? Гаразд! Я хотів тим часом дещо сам переглянути, коли ж ваша така охота,- почнемо зараз.
Посідали так, щоб усім було зручно.
- От це буде перша спроба - побачимо, які ми будемо в серйозній праці. Ну, візьмемось до цієї риби.
Петро Михайлович розправив план на столі, всі щільно обсіли його, приготувались. Почали. Петро Михайлович взяв у руки олівець і почав поясняти план:
- Оце має бути рама, або фюзеляж... Чуєте: фю-зе-ляж... До нього прироблюють всі інші частини аероплану. А це - крила, або підтримні поверхні. Аероплан так, як і паперовий змій, тримається в повітрі через те, що повітря тисне на ці його поверхні; отже, ці поверхні мають бути якнайлегші, а разом із тим і міцні... Ми зробимо поверхню з однієї суцільної дощечки або з оцих брусків. Вони звуться лонжеронами.
- Як, Миколо, звуться ці брусочки? - раптом звернувся до малого Миколи, усміхаючись, Петро Михайлович.
Микола на той час позіхав.
- Ло... лоро...
Всі засміялись.
- Лонжеронами, Миколо, не спи,- повторив йому учитель і став говорити далі.
Миколка почервонів, спідлоба озирнув усіх, напружив увагу.
Увійшов дід. Навшпиньки пішов у куток, набрав стружок на рукав... Вертаючись, спинився коло гуртка, заглядає в плани, слухає. Слухав-слухав, далі сумно хитнув головою, зітхнув важко-важко. Петро Михайлович почув, повернув голову:
- Чого це, Назаре, так тяжко зітхаєте?
- Трудно... не полетите!
- Чого трудно? - сміється.- Напевне полетимо, Назаре. Побачите.
- Трудно... вже бачу, кого сюди треба,- показав на план,- тут треба тих, що ходили колись у золотих гудзях, в окулярах і канти на штанах... а куди нам...
Молоді авіатори обурились:
- Що нам золоті гудзі? Що нам окуляри, канти! Ми й без штанів зробимо те, що вони в золотих гудзях робили.
- Не кажіть...
Пішов. Хитає головою, бурчить:
- Трудно... ой трудно...
Учитель поділив своїх «авіаторів» на гуртки, доручив кожному робити ту чи іншу частину моделі та розказав, з якого саме матеріалу що робити.
Після першого дня роботи всі, одначе, члени авіаційного гуртка побачили, що справа справді не така легка, як їм зразу здавалося. А на третій, на четвертий день дехто зовсім охололи до справи - особливо з менших. Щиро взялися до роботи тільки троє: Петро, Андрій і Матвій, і на них покладав усі надії Петро Михайлович. Та ще Марійка так захопилася думкою про маленьку машину, яка буде літати, що не пошкодувала свого намистечка, оддавши з нього буслинку для упорного підшипника. Ті, що взялися до роботи, особливо піонери, виявили жваву колективну ініціативу: хто ніс матеріал, хто їздив до Києва, коли що треба, хто весь час сидів у майстерні і т. ін. Молоді авіатори, обміркувавши справу, постановили: вибрати відповідальних членів, які будуть робити моделю, всі ж останні можуть не завжди бувати при роботі, але в курсі роботи мусять бути всі. Взялись за роботу ті ж таки троє: Петро, Андрій і Матвій. Згодом пристала до них і Оксана. Морочились із планом довгенько. Не можна сказати, щоб засвоїли його як слід, але всіх брала нетерплячка, щоб як швидше взятися до роботи, і Петро Михайлович, зрештою, згодився в тій надії, що в процесі роботи деякі малозрозумілі деталі будуть вияснені краще. Майстерня зразу поживішала. До роботи! У відповідальних майстрів аж серце забилося: чи вийде ж що з їхньої роботи, чи не осоромлять себе? Бо вже про їхній замір говорили не тільки в школі, почали говорити й на селі. Хтось пускав уже на гурток злі й глузливі жарти: «Наші завіатори плетуть із лози аероплан, щоб летіти на місяць...» Гадали, хто б же це? А ті, що слухали доповідь про авіацію, сперечалися з ними, розвіювали пльотки та нерозумні вигадки.
II. ВОРОГИ
Проти школи через майдан стояла крамничка з вивіскою «Бакалѣйная торговля М. П. Латкина». Крамар Михайло Латка, маленький чоловічок зі злими зеленкуватими очима, часто стояв на порозі своєї крамниці і приглядався до школярського заняття, яке щодня гуло з ранку до вечора в школі й коло школи. Латка всією душею ненавидів цю нову школу. Ненавидів він її за «безбожництво», за нові порядки, за «мужицьку мову», а особливо за кооперативну крамничку, яку заснував при школі гурток учнів. Кооперації боявся він, як вогню, і часом цілими ночами не спав, гадаючи, що з ним буде, коли кооперативний рух охопить село. А розмови про кооперацію із школи справді переходили в село, між дорослих, і більш активні селяни вже гуртували потроху коло цієї думки інших. Латка був певний, що це все йде од школи, і при всякій нагоді ганив її перед селянами, як тільки міг.