- От тобі й наші! Яке втяли!
Інші намагались трохи розхолодити людей:
- Та хіба воно справжнє! Це ж тільки виграшки дитячі! Цяцька!
- Зробили маленьке, зуміють зробить і велике! - казали інші.
- Не так-то легко зробити велике: ось у мене є маленький хлопчик, Костик. Він у мене оце колись возика зробив. Зовсім похожий на віз. Ану, хай він зробить великий?
- А ось ти робиш великого воза, а чи зробиш ти отаку птицю, щоб літала, як оце школярі зробили?
Регіт.
- Так бачите... то одна річ.
- Отож-бо то й є!
Дід Назар цілу аудиторію зібрав коло себе:
- Ні, браття, це не пустякове діло! Тут усякі плани треба, всякі науки - фізика, граматика... Це тільки інженери колись робили, та й неабиякі інженери! От скажемо: невр... невр... неврюри, стабі-лі-затори... Що це вам, іграшки?
Крутився у натовпі і Латка.
- А як ви гадаєте? - дехто до нього.
Латка очицями сюди, очицями туди, ручками круть-верть.
X. ГОСТІ З НЕБА
Хтось голосно:
- Так-то воно так, а все ж це тільки маленьке журавленя. Ні, ви отакого мені журавля зробіть, як ото...- І височенний дядько підняв ключку вгору. За гомоном ніхто не чув, як високо над селом гув справжній аероплан.
Всі підвели вгору голови.
- Оце журавель! На цього наклади пудів з півсотні - повезе.
- Ні, мабуть, ним тільки хіба пір’я возити.
- Повезе,- домагався хтось,- бач, як гуде, як добрий бугай.
- Годують, мабуть, добре, то й гуде!
- Та чого це він кружляє на одному місці? Чи він блудить, чи він світом нудить?
- Гляньте! Чи не думає оце він тут сідати?
Всі примовкли.
Чийсь схвильований голос:
- Так і є. Сідає! Чого це він?
Аероплан робив над селом круги, спускався все нижче й нижче, сідав над майданом.
Вже можна було забачити людей на ньому. Хтось із школярів крикнув на все горло:
- Це ж наш літун... Товариш Микола.
- Петро Михайловичу! Гляньте, Петро Михайловичу, де ви?
А Петро Михайлович не чує: сам уже закинув голову вгору, сміявся, щось гукав і махав своїм кашкетом.
Загуло на майдані, загомоніло, замаяли шапки вгорі, затіпались в повітрі чуби. Але гомін на майдані став щух-нути, тонути: могутній і радісний рев велетня птаха все поглушив...
Рівно, ніби з гори по ковзалці, аероплан злетів на землю, легко торкнувся коліщатами землі, трохи прокотився по майдані й став.
Вискочив товариш Микола, веселий, несподіваний, мов із неба прилетів. Звіталися.
- Як же ваша моделя?
Показують.
Якийсь дядько:
- Ану-ну, погляньте, чи ковалівці до чого-небудь здатні, чи, може, тільки їм змії з паперу пускати?
Літун уважно з усіх боків розглядав моделю. Підійшов другий товариш, що коло стерна сидів,- здавався збоку старшим - а справді - таке гарне, симпатичне обличчя, дивиться:
- Робота досить чиста.
Літун:
- Літає?
Всі весело:
- Го-го, ще й як!
Літун накрутив, підняв, кинув - полетіло.
Засміявся літун:
- Чудово! Ніхто не допомагав? До літуна ніякого не звертались за допомогою?
- Ні, ні, самі!
- Це навіть дивно, це дуже рідкий випадок, щоб при таких умовах зразу моделя удавалася. Признаюсь, моя перша моделя не полетіла!
Розповіли йому, як спершу моделя теж не хотіла летіти, як сміялись з них, як потім Андрій догадався, що зробити, усе, як було далі.
- Молодці, товариші! Браво! - аж очі засяяли в літуна.- Далі до людей: - Ну, як же тепер ви скажете, громадяни, путяще це діло - авіація, чи це тільки одна забавка?
- Та хто його знає... Одні так кажуть, другі інакше. Воно нам, правду кажучи, без діла, то ми не дуже до нього й доскіпуємось. Нам на ньому не літати.
- Ні, громадяни, так не можна ставитись до цієї справи, це діло наше спільне. Це ви так кажете, що мало знаєте або й зовсім нічого не знаєте про авіацію. Чув я, як дехто з вас вороже зустріли ваших сільських молодих піонерів, що почали учитися цього діла, і навмисне прибув сюди, щоб побалакати з вами про цю справу. Мені здається, коли ви мене уважно послухаєте, то самі побачите, що авіація і не така пуста справа, як вам здається, і не така вже далека вам, як ви про це думаєте. Будете слухати мене?