Стаття викликала й негативну реакцію провідних діячів УНР, що з тривогою спостерігали за зростанням популярності Василя Вишиваного. У той час серед української політичної еліти активізувалися праві, консервативно-монархічні сили, які шукали лідера, реального кандидата на королівський трон у майбутній, визволеній від більшовиків і демократів-соціалістів Україні. Багатьом з цих діячів імпонував В.Габсбурґ-Вишиваний. Передусім ідеться про групу, що того самого 1921 p. заснувала у Відні Українське національне вільно-козацьке товариство, обравши на голову його управи Василя Вишиваного. І хоча сам він у тижневику товариства "Соборна Україна" (19 грудня 1921 p.) однозначно заперечив свої претензії на вищу владу в Україні, закордонну пресу буквально затопила злива неправдивих повідомлень про "акцію" Вишиваного, його особу, погляди, наміри, звинувачень у політичному кар'єризмі тощо. Однак усі ці закиди не мали під собою реальних підстав. Ім'ям архікнязя просто маніпулювали різні політичні сили Австрії, Німеччини, Польщі, а також уенерівська еміграція як своєрідною козирною картою в дипломатичній грі.
Насправді тоді і в пізніші роки Василь Вишиваний активної ролі в політиці не відігравав, хоч і далі виявляв цікавість до українських справ, спілкувався з Є.Чикаленком, В.Липинським, Є.Петрушевичем, В.Андрієвським, П.Скоропадським, Є.Коновальцем та іншими авторитетними діячами української еміграції.
У 1921 p. Василь Вишиваний видав у Відні власну поетичну збірку "Минають дні…" з посвятою українським січовим стрільцям: "Борцям, що впали за волю України". Збірка складається з 23 віршів, у яких, на думку письменника й літературознавця Ю.Хорунжого{6}, відчувається вплив Т.Шевченка, О.Олеся, Г.Чупринки, С.Черкасенка, а також авторів пісень січових стрільців — Л.Лепкого, Р.Купчинського, М.Гайворонського.
З початком Другої світової війни гітлерівці пропонували Василеві Вишиваному співпрацю, від якої той рішуче відмовився, через що перебував під пильним наглядом гестапо.
26 серпня 1947 p. його заарештували{7} у Відні агенти радянської військової контррозвідки і згодом (у грудні) перевезли до Києва. Протягом півроку в МДБ УРСР, у сумнозвісній будівлі на вулиці Володимирській, 33 тривало слідство в його справі. В.Габсбурґ-Вишиваний був звинувачений у зв'язках з ОУН, співробітництві з англійською і французькою розвідками. Постановою особливої наради він мав бути ув'язнений на 25 років{8}. Однак морально й фізично виснаженому звинувачуваному не довелося почути оголошення цього неправедного вироку: 18 серпня 1948 p. В.Габсбурґ-Вишиваний помер у лікарні тюрми № 1 М.Києва з діагнозом "двосторонній кавернозний туберкульоз легень"{9}. На момент арешту у Відні Вільгельм Габсбурґ мав двох синів — Піча і Франца. Чи дізналися вони про долю свого батька, реабілітованого тільки 1989р.?{10}
Мемуари В.Габсбурґа-Вишиваного друкуються за машинописом (фонд Військового міністерства УНР){11}. Збережено всі мовно-стилістичні особливості авторського тексту. Виправлено лише очевидні друкарські помилки, пунктуацію наближено до сучасної. Наявні в тексті скорочення розкрито в квадратових дужках.
Лариса Стрельська
АВТОБІОҐРАФІЯ
полковника УСС
Начато писання їх 28 IХ-1919.
Я, Вільгельм фон Габсбурґ, бувший архикнязь австрійський, а тепер полковник УСС, уродився в Полі (Істрія) дня 10 лютого 1896 p.[1] Батько мій, архикнязь Кароль Стефан[2] був там тоді з сім'єю як адмірал маринарки.[3] Матір моя Марія-Тереза походить із італійського роду кн[язів] Тосканських. По батьку походжу з лінії Карла,[4] побідника Наполеона під Асперном, і по традіції з цеї лінії було трьох фельдмаршалів: Карло, Альбрехт, що виграв битву під Кустозою,[5] і Фрідріх. Перші вістки про мій рід сягають по документам IX століття що до лінії Лотрінген, а XI ст. — що до лінії Габсбурґ. Сімя моя носила імя графів Радбот фон Габіхтсбурґ (в кантоні Арбав, в Швайцарії, де доси стоять руїни їх замку над рікою Аар). В 1246 по вимертю Бабенберґів[6] вступив мій предок Рудольф фон Габсбурґ[7] на престол Східної Мархії.[8] Дальша історія відома загально. Расове мій рід сильно мішаний. Є в нім кров германська, французька (від князів Бурґундських), еспанська (еспанська лінія роду Бурбонів), слов'янська і литовська. Материнська сімя теж посвоячена з Габсбурґами. Вона з другої лінії льотарингської.[9]
Я з роду шесте і останнє дитя в сімї моїх батьків. Найстарший мій брат Кароль-Альбрехт, ур[оджений] 1889, потім Лев — 1894, сестри Леонора — 1884, Рената — 1887 і Мехтільда — 1892, всі уроджені в Полі. Матір мене найбільше любила.
Аж до 12 року життя жив я в Полі і на острові Люсін, близько Полі, так що моя рідна мова властиво італійська і переписку веду з матірю все по-італійські, тай дома все цею мовою говорили. Батько переписується з нами по-німецькі.
Перше вражіння, яке собі пригадую з діточих літ, це море. Багато води. І досі люблю його і острів Люсін, де сімя моя має малу посілість з огородом.[10] Моя наука почалася нормально в шестім році життя приватно в дома. Перший мій учитель був тірольський німець Ганс Салер. Вчився я по пляну шкільному, зразу зі своїм другим братом разом, опісля сам. Так тривало аж до 1912 р., в котрім здав я матуру в реальній школі[11] у Відні (IV квартал). Учителів мав я тільки німців і французів, та одну англійку. Мов учили нас трьох: італійської, французької і англійської. Клясичних ні, бо вчилися ми всі (і сестри) по пляну реальних шкіл. Батько вчив нас кермувати вітрильними кораблями і взагалі навтики.[12] Від 10 р. життя до 16-го подорожував я з батьком і з братами. Був я в Росії, Еспанії, Голяндії, Франції, взагалі в цілій Европі (найбіль[ше] в Італії), дальше в Африці, Америці і Малій Азії. Найсильніші вражіння маю з півн[ічної] Африки (Марокко і Туніс), а саме їх природи. Географія інтересувала мене вже в часі науки найбільше (поруч німецької літератури). З поетів люблю найбільше Ленава, Гайне і Айхендорфа, значить найрадше читаю лірику.
Батько покинув маринарку, коли я мав около 12 літ, бо не погодився з керуючими військовими колами що до реконструкції її. Він чоловік модерних переконань. Покинувши маринарку, осів на стало в м. Живець у Західній Галичині, де одержав в спадку добра по архикн[язю] Альбрехті. Там бувала в нашім домі польська шляхта і я научився там польської мови, яку добре опанував. Там я перший раз почув про Українців. Поляки називали їх «Русіні» і висказувалися про них, як про розбишаків, бандитів і т. д. Я міг тоді мати коло 14 літ і свято вірив, що Українці, які так недалеко від Живця живуть, це дійсно розбишацьке племя. Це мене дуже цікавило і притягало мою увагу. В кімнаті, де ми училися, висіла на стіні велика карта Галичини і мою увагу все звертала місцевість Жабє в Східній Галичині між горами. Я представляв собі, що це мусить бути осередок українського розбишацького племени. І твердо постановив я собі вже тоді поїхати там і придивитися тому страшному племені. В 17 році життя довелося мені поїхати в гуцульські гори до Ворохти. Вибрався я сам, не кажучи нікому куди їду.
[1]
В анкеті заарештованого, яку власноруч заповнив Вільгельм Габсбурґ (Василь Вишиваний) 26 грудня 1947 р., як рік свого народження він називає 1895-й (Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі — ЦДАГО України). — Ф.263. — Спр. 66498 фп. — Т. 1. — Арк. 7).
[2]
Карл Стефан (1860–1933) — другий син ерцгерцога Карла Фердінанда. 1879 р. закінчив Морську академію. Від 1901 р. — віце-адмірал, від 1912 р. — адмірал військово-морського флоту Австро-Угорщини. 1876 р. взяв шлюб з Марією Терезою (1862–1933) — дочкою ерцгерцога Тосканського Карла Сальватора.
[4]
Карл Людвіг Йоан Габсбурґ (1771–1847) — австрійський ерцгерцог, син імператора Леопольда II, фельдмаршал, військовий письменник, військовий міністр. У 1796 і 1799 pp. брав участь у війні проти Франції. Під час австро-французької війни 1809 p. був головнокомандувачем австрійського війська. 21–22 травня 1809 р. у битві біля селища Асперн австрійське військо під командуванням ерцгерцога Карла завдало першої значної поразки армії Наполеона І.
[5]
Кустоза — селище в Ломбардії, біля якого 24 липня 1866 р. відбулася битва між італійською армією під командуванням короля Віктора Еммануїла та австрійським військом під проводом ерцгерцога Альбрехта. Австрійці, зосередивши під Кустозою переважні сили, відкинули італійців, що спричинило їхній загальний відступ. Поразка під Кустозою змусила Італію відмовитися від наступу на Венецію.
[6]
Бабенберґи — князівська династія в Австрії. Від 976 р. — маркграфи Баварської Східної марки, у 1156–1246 pp. - австрійські герцоги, від 1192 p. - герцоги Штирії. За Бабенберґів Австрія перетворилася на одне з наймогутніших князівств Священної Римської імперії.
[7]
Родоначальником Габсбурґів був Гунтрам Багатий (бл. 950 p.) з Верхнього Ельзасу. Від 1090 р. Габсбурґи — графи, від 1135 p — ландграфи на Верхньому Рейні та в Середній Швейцарії. Там 1020 p. збудований замок Габсбурґ, від якого походить назва династії. 1273 року першим імператором Священної Римської імперії з династії Габсбурґів був обраний Рудольф фон Габсбурґ (Рудольф І). Правив до 1291 р. Габсбурґи були імператорами Священної Римської імперії германської нації до 1806 p., Iспанії у 1516–1700 pp., Австрійської імперії — від 1804 p., Австро-Угорщини — у 1867–1918 pp. (імператори Австрії та королі Угорщини).
[8]
Східна Мархія — прикордонний край (марка) по Середньому Дунаю, утворений Карлом Великим на початку IX ст. На початку Х ст. захоплена угорцями. 955 р. після розгрому угорців утворена нова, так звана Баварська, Східна марка, маркграфами якої 976 р. стали Бабенберґи. Східна марка була ядром Австрії.
[9]
Марія Тереза (1717–1780) — імператриця (1765–1780) Священної Римської імперії з династії Габсбурґів. Була одружена з герцогом Францом-Стефаном фон Льотринген, Нащадки цього шлюбу — Габсбурґи-Льотрингени. До цієї династичної лінії належали імператори Франц Йосиф І і Карл І, а також Вільгельм Габсбурґ (Василь Вишиваний).
[11]
У протоколі допиту від 4 вересня 1947 р. Вільгельм Габсбурґ свідчив, що 1905 р. вступив на навчання до реального училища у Відні, яке закінчив 1912 р. (ЦДАГО України. — Ф.263. — Спр. 66498 фп. — Т. 1. — Арк. 14).