4. Ким ви хотіли б бути? — Мій син хотів би бути червоноармійцем або кондуктором; я хотів би бути моряком або хіміком.
5. Скільки ви збираєтесь прожити? — Я гадаю дожити до того часу, коли в нас буде серйозна марксистська критика.
6. Коли ви збираєтесь умерти? — За день перед тим, як мене будуть ховати і оберуть за академіка.
7. Який театр ви найбільше любите? — Кінотеатр.
8. Чому ви не ходите в оперу? — Не маю часу на середньовічні розваги.
9. Ким би ви були за Середньовіччя? — Особистим секретарем в Еразма Роттердамського.
10. Чому ви пишете українською мовою? — Бо я не живу в Ірляндії, не живу в Тамбові.
11. Яке ваше відношення до пролетаріяту? — Я ріс з пролетарями і грав з ними в футбол. Пролетарі пояснили мені, що хімія корисніша од віршів.
12. Чому ви тричі прочитали Салтикова-Щедрина? — Бо я ще не почав перечитувати його вчетверте.
13. Чому ви раніше називались Михайло, а тепер Майк? — Бо немає нічого вічного на світі.
14. Чому ви смієтесь? — Хай плачуть недолуги, боягузи й лицеміри.
МАЙК ЙОГАНСЕН ПРО СЕБЕ (УРИВКИ)
Коли в 1922-ім році мені видали перший гонорар за літературний твір, мені сором було його брати. Адже ж мої власні рядки надрукували у книзі і за це величезне щастя мені ще й давали гроші — щось, здається, міліон чи півтора мільйони карбованців — от як зараз Максиму Горькому.
Я так само дуже не любив, коли Коряк уголос казав привселюдно про мене: «поет». Поети, вважав я тоді, це, скажемо, Шевченко, Тичина і, може, Василь Чумак.
Я й тепер не люблю взиватися поетом чи письменником, тільки з інших причин. Мені вже не здається, що це завелика честь для мене, — тепер мені шкода, що я не інженер, що я не можу будувати нове велике життя, а випало мені тільки шкрябати пером по папері. І те, що я майстер добрий і майстер чесний, мало мене заспокоює. Я б хотів бути майстром життя, а не літератури. Але це мені не дано.
Та все ж таки я люблю літературу. Я дуже люблю слово і я думаю, воно відповідає мені любов’ю. Я люблю його некорисливою любов’ю не за те, що воно мене годує. Воно мусить мене годувати, бо я його породив. Я люблю його за те, що воно грається зі мною, розважає мене, утішає й ніколи не забуває про мене.
……………………………………..
Я дуже люблю вірші Бажана. Цей футурист, що став тепер клясиком — не нафіксатуареним псевдоклясиком, що напинає лавровий вінок з учорашнього супу на позавчорашній оселедець на голові своїй, а таким диким і потужним клясиком, яким був дід Шекспір або грек Есхіл (тепер уже покійник) — цей поет написав «Кров полонянок» і він же написав «Гофманову ніч». Що більше їх читаєш, то краще вони стають. В них стільки винаходів, що бюро винахідців мусило б видати Бажанові з десяток премій.
Пригадую, як я марно силкувався розрішити дощ у слові. Я забракував стільки віршів, а деякі надрукував. Мені здавалося, що я так близько підійшов до дощу, як Нансен до полюса. Але Бажан, ідучи з Гофманом на його кватирю, мимохіть і граючись устромив свій папірець на полюсі дощу…
ПРИМІТКИ
Публікації дають змогу уявити творчий процес поета, його самооцінку окремих віршів і всього шляху. «Автобіографія Майка Йогансена», як і вміщена далі «Відповідь на анкету», написані в іронічному, гумористичному дусі, з елементами містифікації в дусі старих інтермедій. Отже, й в біографічних відомостях, поданих тут, є неточності. Так, у першій автобіографії говориться «тепер мені тридцять літ, я молодий і здоровий». В цей час М. Йогансену було 34 роки. Власне, й вимагати точності у цій містифікованій автобіографії (нібито написаній І. Сенченком, хоч автобіографії пишуться авторами) було б марно...
Автобіографія Майка Йогансена. Опублікована в альм. «Літературний ярмарок», 1929, кн. 3.
Автобіографія. Друкується вперше. З архіву М. Плевако (XXVII, 937). Рукописний відділ ЦНБ АН УРСР.
Судячи з деяких ознак, ця автобіографія, як і попередня, писалася 1929 року. Так, про книжку віршів «Ясен» сказано, що вона «закінчується друком». Книжка вийшла 1930 року. В автобіографії трапляються й інші неточності. Згадана тут книжка «Подорож філософа під кепом» насправді вийшла під назвою «Подорож людини під кепом» (1929). Про філософський роман «Майборода» — тут єдина згадка; очевидно, задум реалізований не був. «Написав (укупі з Юртиком) кіносценарій«Звенигора»... Юртик — Юрій Тютюнник, відомий націоналістичний військовий діяч, поплічник С. Петлюри, згодом амністований радянськими органами. Брав участь у роботі «Українфільму» то як автор сценаріїв, то граючи у фільмах «самого себе». Автобіографія закінчується «Бібліографією», в якій згадано (намальовано) тринадцять книжок, з деякими неточностями. Так книжка «Пролог до комуни» вийшла не 1925, а 1924 року, книжка «Як будується оповідання» не 1927, а 1928 року, відповідно «Ясен» не 1929, а 1930. Сторінка бібліографічна завершується словами: «Переклади з Леніна, Едгара По, Шекспіра («Отелло», вкупі з Щербаненком). Газетних і журнальних статтів, критики своєї і на себе і т. п. автор не пам’ятає. Майк Йогансен».