— Ген, — гукнув він, — ти що робиш?
— Я тут дещо з’ясувала, — Тріліан замислено постукала нігтем по цифрах на екрані дисплея.
— Це має бути щось надзвичайне, якщо ти відриваєш мене від останніх новин.
— Ти ще не наслухався про свою особу?
— Я почуваюся дуже непевно. Ти це знаєш.
— Зафоде, забудь на мить про свою особу. У мене важливі новини.
— Якщо поблизу виявиться щось важливіше, ніж моя особа, його слід негайно спіймати й знищити, — Зафод пильно поглянув на Тріліан, а по тому розсміявся.
— Це стосовно тих двох хлопців… — сказала вона.
— Двох хлопців?
— Так, двох хлопців, яких ми врятували.
— А, — проказав Зафод, — тих двох-хлопців, яких ми врятували.
— Ми підібрали їх у секторі ZZ 9 Подвійної альфа Z.
— Ну то й що? — Зафод закліпав усіма чотирма очима.
— Це тобі ні про що не говорить?
— Ммммм, — промурмотів Зафод. — ZZ9 Подвійної альфа Z. ZZ 9 Подвійної альфа Z?
— Так, — сказала Тріліан.
— А що значить оце Z? — запитав Зафод.
— Котре?
— Будь-яке.
Однією з перших труднощей, що з нею зіткнулась Тріліан, спілкуючись із Зафодом, було з’ясування — коли 1) він прикидається ідіотом навмисне, щоб збити людей з пантелику (якщо йому ліньки помізкувати й хочеться, щоб за нього це робили інші), 2) він прикидається цілковитим дурнем, аби приховати той факт, що він таки нічогісінько не розуміє в тому, що діється, і 3) коли він справді впадає в ідіотизм. Народ вважав його дуже кмітливим, що загалом відповідало дійсності. Але кмітливість його спрацьовувала не завжди. І це Зафода непокоїло. Тож краще хай люди вважають його хитрим, аніж дурним. Саме це Тріліан і вважала дурістю, але переконувати його у неї не вистачало сил.
Вона зітхнула, і, щоб спростити справу, вивела на дисплей карту зоряного неба.
— Тут, — вказала вона пальцем.
— Ага, он воно що! — сказав Зафод.
— Ну? — запитала вона.
— Що, «ну»?
У її мозку, що розділився навпіл, одна половина кричала на другу.
— У цьому секторі ти зустрівся зі мною, — сказала вона якомога спокійніше.
Зафод подивився на неї, по тому — на екран.
— Ах, он воно що! — гукнув він. — Оце так збіг. Ми мали попасти в центр туманності Коняча Голова. Як же ми залетіли сюди?
— Непередбачений Двигун, — Тріліан глибоко зітхнула, — ти казав, що на цьому кораблі ми можемо опинитись у будь-якій точці Всесвіту.
— Звичайно, але все одно, оце так збіг!
— Іще б пак!
— Знову опинитись у цьому місці й знову когось підчепити. Попри всі неосяжності Всесвіту! Мені треба поміркувати. Комп’ютере!
Бортовий комп’ютер Кібернетичної Корпорації Сіріуса, що контролював роботу кожної молекули корабля, миттєво включив синтезатор мови.
— Привіт! — проказав він бадьорим голосом. Із друкарського пристрою вистрибнула перфострічка, що фіксувала все сказане комп’ютером: — Привіт!
— Господи! — не зважаючи на недовгий час роботи з цим комп’ютером, Зафод уже встиг його зненавидіти.
Комп’ютер заторохкотів зумисне веселим голосом рекламного агента, що закликає купити пральний порошок.
— Насамперед, повинен попередити, що з усіх питань звертайтесь прямо до мене. Мене поставили сюди, щоб їх вирішувати.
— Знаю, знаю, — замахав Зафод руками. — Краще вже я порахую на папірці.
— Розумію, — сказав комп’ютер, випльовуючи перфострічку, — але якщо у вас…
— Замовкни! — гримнув Зафод. Він вихопив у Тріліан олівця.
— Окей, окей! — сказав комп’ютер ображено і вимкнувсь.
Зафод і Тріліан поринули у цифри, що мерехтіли на екрані штурманського пульта.
— Чи можемо ми вирахувати точно ймовірність їхнього врятування?
— Звичайно, — відповіла Тріліан, — це константа. Один до двох у ступені двохсот семидесяти шести тисяч семисот одного.
— Досить мала ймовірність, їм пощастило.
— Ще б пак.
— А їхні шанси бути підібраними кимось іншим?
Тріліан натисла кілька кнопок. Цифри показали один до двох у ступені безмежність мінус одиниця (ірраціональні числа широко використовувались у фізиці неймовірностей).
— Таки-так! — Зафод навіть присвиснув.
Тріліан запитально поглянула на Зафода.
— І це ще далеко не всі збіги. Якщо скласти усе докупи, то вийде неймовірно мала ймовірність.
Зафод нашкрябав кілька цифр, потім закреслив їх і кинув олівець.
— Чортзна-що! Це неможливо вирахувати.
— Справді!
Зафод стукнув однією головою об другу й заскреготів зубами.