МОГУТНІ КОРАБЛІ В ПОШУКАХ СЛАВИ І ПРИГОД ПЕРЕТИНАЛИ НЕОСЯЖНІ ПРОСТОРИ ГАЛАКТИКИ.
І ДУХ БУВ МІЦНИЙ, А СТАВКИ ВИСОКИМИ, МУЖЧИНИ БУЛИ СПРАВЖНІМИ МУЖЧИНАМИ, ЖІНКИ — СПРАВЖНІМИ ЖІНКАМИ, А МАЛЕНЬКІ ВОЛОХАНІ З АЛЬФИ ЦЕНТАВРА БУЛИ СПРАВЖНІМИ МАЛЕНЬКИМИ ВОЛОХАНЯМИ З АЛЬФИ ЦЕНТАВРА. ІМПЕРІЯ ПРОЦВІТАЛА, БО ЇЇ ПІДДАНІ СМІЛИВО ГОВОРИЛИ ПРАВДУ В ОБЛИЧЧЯ, ЗДІЙСНЮВАЛИ ГЕРОЇЧНІ ВЧИНКИ І ЗУХВАЛО КИДАЛИСЬ НАЗУСТРІЧ НЕЗВІДАНОМУ.
ІМПЕРІЯ ПРОЦВІТАЛА, БО ЇЇ ПІДДАНІ БАГАТІЛИ, БАГАТСТВА НІХТО НЕ СОРОМИВСЯ — ЦЕ БУЛО ПРИРОДНЬО. БІДНИХ НЕ БУЛО. ПРИНАЙМНІ АЖ ТАКИХ БІДНИХ, ЩО ЇХ ВАРТО БУЛО Б ЗГАДАТИ. АЛЕ РАПТОМ СТАЛОСЯ ТЕ, ЩО НЕМИНУЧЕ ПОВИННО БУЛО СТАТИСЬ — НАЙБАГАТШІ Й НАЙВЕЗУЧІШІ ЗАСУМУВАЛИ. ЖИТТЯ ВТРАТИЛО ДЛЯ НИХ ПРИЄМНІСТЬ І ПРИВАБЛИВІСТЬ. ПРИЧИНУ СВОЇХ РОЗЧАРУВАНЬ ВОНИ БАЧИЛИ В НЕДОСКОНАЛОСТІ ТИХ СВІТІВ, ЯКІ ВОНИ ВІДКРИВАЛИ — ЧИ ТО ВЕЧОРИ БУЛИ ТАМ НАДТО СПЕКОТНИМИ, ЧИ-ТО ДЕНЬ НА ПІВГОДИНИ ДОВШИЙ, ЧИ ТО МОРЕ НАДТО РОЖЕВИМ.
ОСЬ ТОДІ САМЕ Й З’ЯВИЛАСЬ НОВА ІНДУСТРІЯ — СТВОРЕННЯ ПЛАНЕТ ЗА ІНДИВІДУАЛЬНИМ ЗАМОВЛЕННЯМ. МАГРАТЕЯ СТАЛА БАЗОЮ НОВОЇ ГАЛУЗІ. ПРОЦІДЖУЮЧИ МАТЕРІЮ КРІЗЬ БІЛІ ДІРКИ, ІНЖЕНЕРИ СТВОРЮВАЛИ ПЛАНЕТИ-МРЇЇ — ЗОЛОТІ, ПЛАТИНОВІ Й НАВІТЬ ГУМОВІ З ЧАСТИМИ ЗЕМЛЕТРУСАМИ. БУДІВЕЛЬНИКИ ДБАЛИ ПРО ЯКІСТЬ ПРОДУКЦІЇ, НА МАГРАТЕЮ НЕ НАДІЙШЛО ЖОДНОЇ РЕКЛАМАЦІЇ.
ПОЧИНАННЯ ВИЯВИЛОСЬ НАСТІЛЬКИ ПРИБУТКОВИМ, ЩО НЕВДОВЗІ МАГРАТЕЯ СТАЛА НАЙБАГАТШОЮ ПЛАНЕТОЮ, В ТОЙ ЧАС ЯК РЕШТУ ГАЛАКТИКИ ОБСІЛИ ЗЛИДНІ. У ЧІТКО НАЛАГОДЖЕНОМУ МЕХАНІЗМІ СИСТЕМИ СТАВСЯ ЗБІЙ, ІМПЕРІЯ РОЗПАЛАСЯ, ГНІТЮЧА ТИША ЗАПАНУВАЛА В МІЛЬЯРДАХ СВІТІВ, ЩО СТРАЖДАЛИ ВІД НЕДОЇДАННЯ. ТІЛЬКИ ПЕРА ПОРИПУВАЛИ В ТИШІ. ЦЕ ЕКОНОМІСТИ ДЕНЬ І НІЧ СКНІЛИ НАД СТВОРЕННЯМ ПРАЦІ ПРО ПЕРЕВАГУ ПЛАНОВОГО ВЕДЕННЯ ГОСПОДАРСТВА.
МАГРАТЕЯ ПОСТУПОВО ПЕРЕТВОРИЛАСЬ НА ЛЕГЕНДУ, ЗНИКНУВШИ В ГЛИБИНІ ЧАСУ.
У НАШ ОСВІЧЕНИЙ ЧАС НІХТО БІЛЬШЕ НЕ ВІРИТЬ КАЗКАМ ПРО МАГРАТЕЮ».
РОЗДІЛ 16
Артура розбудила суперечка. Він скочив з ліжка і пішов на місток. Форд вимахував руками.
— Та ти здурів, Зафоде, — кричав він. — Магратея — це не більше, ніж красива казка, міф, який батьки розповідають на ніч своїм дітям, коли ті зненацька заявляють, що хочуть стати економістами, це…
— А я кажу, що ми перебуваємо на її орбіті, — відстоював своє Зафод.
— Не знаю, на якій орбіті перебуваєш особисто ти, — заперечив Форд, — але цей корабель…
— Комп’ютере! — перебив його Зафод.
— О, ні…
— Хелло! Говорить Едді — ваш бортовий комп’ютер. Настрій у мене чудовий, хлопці. Дайте мені програму, і я впораюся з нею за іграшки.
Артур запитально поглянув на Тріліан. Вона жестом запросила його зайти.
— Комп’ютере, — озвався Зафод, — повтори нам іще раз, де ми перебуваємо.
— З превеликим задоволенням, друже, — вигукнув комп’ютер. — У цю мить ми перебуваємо на висоті трьохсот миль над поверхнею легендарної планети Магратея.
— Це нічого не доводить, — сказав Форд. — Та я б не повірив цій залізяці, навіть якби йшлося про мою вагу.
— Для мене це раз плюнути, — заторохкотів комп’ютер без упину, вивергаючи нові метри перфострічки. — Я міг би також вирішити ваші особисті проблеми з точністю до десятого знаку після коми.
— Зафоде, — втрутилась у розмову Тріліан, — припини суперечку, зараз ми вийдемо на денний бік планети.
— Те, що під нами планета, а не уламок астероїда, я й сам бачу. Але невже ти думаєш, що я не здатний відрізнити Магратею від сотень інших планет. Дивись-но, розвиднюється.
— Прекрасно, — Зафод потирав руки від задоволення. — Згори, я гадаю, нам ніхто не завадить на неї подивитись. Комп’ютере!
— Хелло! Чим можу…
— По-перше, помовч, по-друге, дай нам повний огляд планети.
Величезна сіра тінь заповнила екрани моніторів. Планета повільно оберталась далеко знизу. Першим мовчання порушив Зафод.
— Виходимо на денну половину, — мимрив він собі під ніс, — планета обертається… висота — триста миль, — він спробував передати свій піднесений настрій іншим. Магратея! Його вразила скептична реакція Форда. Магратея! — Зараз ми побачимо… Дивіться!
Настала урочиста мить. Навіть найзапекліший міжзоряний волоцюга не може втриматись від захоплення, коли спостерігає схід сонця з космосу навіть у стотисячний раз. Але схід одразу ж двох сонць — видовище, яке не змалювати словами.
Перший промінь сонця пронизує безодню мороку. Промінь розширюється, засліплює і ось, нарешті, на обрії з’являється блискуче лезо сонця. Через кілька секунд з’являється друге, і от уже весь обрій пломеніє білим вогнем. Тонка плівка атмосфери виграє усіма барвами веселки.