— Ні. Зараз ми вживемо… е… ухильних заходів! — Зафод лише зараз збагнув серйозність того, що відбулося. — Комп’ютере, яких ухильних заходів ми можемо вжити?
— Боюсь, що ніяких, — відповів комп’ютер.
— Е… Що? — Зафоду відібрало мову. — Е… але чому?..
— Якась несправність у системі автоуправління, — бадьоро відповів комп’ютер, — сорок п’ять секунд до зіткнення. Якщо ви не проти, називайте мене просто Едді.
Зафод вирішив вжити водночас кілька радикальних заходів.
— Гаразд! — вигукнув він. — Спробуємо перевести корабель на ручне управління.
— А ти вмієш керувати кораблем? — запитав Форд.
— Ні. А ти?
— Ні.
— Тріліан, може, ти вмієш?
— Ні.
— Чудово, — з полегкістб сказав Зафод. — Ми керуватимемо ним усі разом.
— Я також не вмію, — озвався Артур, вирішивши, що саме час заявити про себе на повний голос.
— Я так і гадав, — сказав Зафод. — Окей, комп’ютере, давай ручне управління.
— Даю, — відповів комп’ютер.
Розсунулись панелі, з’явилась клавіатура, вкрита прозорою плівкою поліетилену, загорнена целофаном. До всього цього комплексу ще не торкалася нічия рука.
Зафод дивився на нього спантеличено.
— Чудово, Форде, — сказав він. — Повний назад і десять градусів праворуч. Чи можна…
— Щасти вам, хлопці, — защебетав комп’ютер. — Тридцять секунд до зіткнення.
Форд кинувся до важелів, до тих, які хоч трохи видавались знайомими, і потягнув їх. Корабель важко затрусився — запрацювали одразу усі маневрові двигуни. Форд повернув половину важелів у вихідне положення. Корабель виписав півколо і ліг на зворотний курс. Тепер вони мчали назустріч ракетам.
Стіни враз випустили повітряні подушки — за мить до того, як до них притиснуло команду. Сила інерції давила їм груди, не давала відітхнути. Зафод вигинався, мов епілептик, аж поки нарешті дотягся до важеля на панелі управління.
Важіль клацнув. Корабель круто повернувся і помчав угору. Відцентрова сила жбурнула команду на протилежну стіну. Фордів «Путівник по Галактиці для космотуристів» з усього маху врізався в пульт, ввімкнувся і почав розповідати тим, хто міг ще слухати, про безпечні методи вивезення з Антареса статевих залоз довгохвостого папуги. (Статеві залози Антаресанського довгохвостого папуги, нанизані на трубочку для коктейлю, вважаються — о сором! — вишуканими ласощами. Багаті ідіоти ладні викласти за них цілу купу грошей лише для того, щоб похизуватись перед іншими багатими ідіотами.)
Корабель продовжував стрімко падати.
Якраз цієї миті хтось із членів екіпажу набив собі здоровезного синця на руці. Та проте смертоносні ракети не завдали кораблю ніякої шкоди.
Безпека екіпажу на кораблях, які обладнано Двигуном Непередбаченості, гарантується.
— Двадцять секунд до зіткнення, хлопці… — попередив комп’ютер.
— Вмикай свої трикляті двигуни! — гукнув Зафод.
— Будь ласка, хлопці, вмикаю, — відповів комп’ютер.
Загуркотівши двигунами, корабель вийшов із піке й знову помчав назустріч ракетам.
— КОЛИ ІДЕШ КРІЗЬ ДОЩ І БУРЮ, — гугняво заспівав комп’ютер, — НЕ СХИЛЯЙ ГОЛОВИ.
Зафод крикнув, щоб він заткнувся, але його голос заглушився гуркотом, який — цілком природно — здався їм голосом близької невблаганної смерті.
— І НЕ… ЛЯКАЙСЯ… ТЕМРЯВИ, — гугнявив Едді.
Корабель вирівнявся, але продовжував тепер летіти дном до гори, тож, лежачи на стелі, вони ніяк не могли дістатися до пульта управління.
— КОЛИ ВЩУХАЄ БУРЯ… — наспівував Едді.
Зображення двох ракет на екранах більшали, наближалися, насувалися.
— … БУДЕ СОНЦЕ І БЛАКИТЬ…
Через щасливий збіг обставин ракети не встигли відкоригувати свої траєкторії на корабель, що викручувався навсібіч. Вони проскочили прямісінько під ним.
— І БУДЕ ПІСНЯ ЖАЙВОРА… Зважте хлопці: зіткнення через п’ятнадцять… ТО ЙДИ Ж СУПРОТИ ВІТРУ…
Ракети круто повернулися й кинулись навздогін за кораблем.
— Ну от бачите, — сказав Артур, прикипівши поглядом до екрана. — Тепер нам уже, певно, кінець.
— Щоб тобі заціпило! — вигукнув Форд.
— То кінець нам чи ні?
— Авжеж кінець.
— ІДИ КРІЗЬ ДОЩ… — співав Едді.
І раптом Артура осяйнула ідея. Він підвівся.
— А чому б не запустити цей ваш Двигун Непередбаченості? — вигукнув і він. — Давайте спробуємо.
— Ти збожеволів? — сказав Зафод. — Без попередніх розрахунків може скоїтись бозна-що…
— Однаково краще, ніж помирати.
— НЕХАЙ РОЗБИТО ТВОЇ МРІЇ, — виспівував Едді.