— А футбол ви сьогодні подивитесь? — спробував він ще раз.
Форд відірвався від вікна і уважно оглянув бармена.
— Не має сенсу, — сказав він зрештою, знову відвертаючись до вікна.
— Невже, сер, ви втратили надію? — запитав бармен. — Ви думаєте, «Арсенал» не має шансів?
— Я цього не сказав, — відповів Форд байдуже, — просто наближається кінець світу.
— Так, звичайно, сер, я й забув, — сказав бармен, поглядаючи цього разу на Артура. — Для «Арсеналу» це був би вихід, га?
Форд поглянув на бармена з щирим подивом.
— Далеко не найкращий.
— Тримайте шість кухлів, — сказав бармен, важко зітхаючи.
Артур ніяково усміхнувся, ніби вибачався за Форда, і ще раз знизав плечима. Тоді повернувся до залу й ніяково посміхнувся нечисельним відвідувачам. Але ніхто з них не дослухався до розмови, тому ніхто як слід не оцінив його вибачень.
Їхній сусід за стойкою подивився на шість кухлів пива, миттю прикинув подумки свої шанси і заусміхався відданою п’яною усмішкою.
— Іди до біса, — Форд розкусив наміри п’янички і скорчив таку міну, від якої б серце пішло у п’яти навіть у Алголіанського Сонячного Тигра. — Вип’ємо все самі.
— Решту залиште собі, — Форд кинув на стойку п’ять фунтів.
— Як, з п’ятірки? Дякую, сер.
— У вас у запасі лише десять хвилин, щоб її витратити.
Бармен вирішив на якийсь час зникнути.
— Форде, — озвався Артур, — коли ти, нарешті, поясниш, що діється?
— Пий, — сказав Форд. — Три кухлі твої.
— Три кухлі? У обід?
П’яничка всміхнувся й радісно закивав головою.
— Час — умовність. Обідній час — тим паче, — зазначив Форд.
— Глибока думка, — кивнув Артур, — може, надішлеш її в «Рідерс дайджест»? Там у них для таких висловлювань ціла сторінка.
— Пий.
— Усі три?
— Так, пиво розслаблює м’язи. Тобі це скоро знадобиться.
— Розслабити м’язи?
— Саме це.
Артур позирнув на пиво.
— Що за життя? — пробурмотів він. — А може, світ завжди був трішки божевільним, тільки я цього не помічав?
— Не бери дурного в голову, — сказав Форд, — я спробую тобі дещо пояснити. Скільки років ми знайомі?
— Скільки років? — Артур замислився. — Ну, років із п’ять. Від сили — шість. А яке це зараз має значення?
— Велике, — сказав Форд. — Що б ти сказав, якби дізнався, що насправді я народився не в Гілдфорді, а на одній планеті неподалік зірки Бетельгейзе. Артур розгублено знизав плечима.
— Не знаю, — зізнався він, сьорбнувши пива.
Форд зрозумів, що нічого не вдіє. Та й яке це зараз має значення? Якщо врахувати, що ось-ось настане кінець світу.
— Пий, — сказав він. — Кінець світу на носі, — додав мимохідь.
Артур укотре обдарував відвідувачів ніяковою усмішкою. На відповідь вони насупились. Якийсь чоловік навіть махнув йому рукою: мовляв, нічого усміхатися до чужих людей, краще займайся своїми справами.
— Мабуть, в усьому винен четвер, — сказав собі Артур, похнюплено споглядаючи своє пиво. — По четвергах завжди зі мною щось діється.
РОЗДІЛ 3
Саме в той фатальний четвер щось нечутно неслося на величезній висоті над планетою. Цих «щось» було кілька дюжин. Кілька дюжин величезних плит жовтого кольору. Розмірами вони сягали середнього міського кварталу і летіли нечутно, як птахи.
У електронних променях зірки під назвою Сонце вони перегрупувались у бойові порядки.
Планета, що лежала далеко знизу, не знала ще про них нічого. Саме цього вони і прагли. Величезні жовті «щось» пролетіли непоміченими мис Канаверал[1], щасливо проминули Вумеру[2] і Джодрелл Бенк[3]. Вчені й військові проґавили те, до чого готувались протягом усіх цих років.
Єдиним приладом, якому вдалося зареєструвати їхню появу, був маленький чорний футляр — інфрадельтахвильовий датчик. Прилад блимав у надрах шкіряної сумки, яку Форд Префект постійно носив з собою. Вміст сумки зацікавив будь-кого б, а у фізика повилазили б очі. Щоб не привертати зайвої уваги, він тримав зверху кілька обшарпаних сценаріїв. Він говорив усім, що їх дали йому для проби.
Крім інфрадельтахвильового датчика і сценаріїв, у сумці лежав Електронний Палець — гладенька матова платівка з перемикачами і циферблатом. Іще там був прилад, що зовні нагадував електронний калькулятор із сотнею клавіш і табло площею чотири квадратні дюйми, де будь-якої миті можна вивести яку завгодно із мільйона «сторінок». Він видавався настільки складним, що творці його вважали за необхідне зробити на футлярі напис: «БЕЗ ПАНІКИ». Саме такий вигляд мала найвидатніша книжка, що будь-коли побачила світ у видавничому об’єднанні Малої Ведмедиці — «Путівник по Галактиці для космотуристів». Видавці вирішили надати своїй книжці такої незвичної форми (на субмезонних мікропроцесорах), піклуючись, перш за все, про своїх читачів. Бо ж якби її видали в традиційному вигляді, космотуристам довелося б тягати за собою кілька напхом напханих вагонів.
1
Мис Канаверал (з 1964 року — мис Кеннеді) — випробувальний полігон космічної техніки на п-ві Флоріда, США.
3
Джодрелл Бенк — науково-дослідницький заклад Манчестерського університету у Великобританії. Має великий радіотелескоп