— Здрастуйте, добродію, — прошелестіло чудове видіння.
Фандорін підхопивсь і вклонився, почуваючи себе кепсько. Дівчина йому страшенно сподобалась, і бідолашний письмоводитель перелякався, що зараз візьме та й закохається в неї з першого погляду, а робити цього аж ніяк не слід. І в колишні, благополучні татусеві часи така принцеса була б йому зовсім не до пари, а тепер і поготів.
— Здрастуйте, — дуже сухо сказав він, суворо нахмурився і подумки додав: «У жалюгідній ролі мене уявити надумали? Он был титулярный советник, она — генеральская дочь? Ні, панночко, не діждетесь! Мені й до титулярного ще служити і служити».
— Колезький реєстратор Фандорін Ераст Петрович, управління розшукної поліції, — офіційним тоном відрекомендувався він. — Здійснюю додаткове слідство за фактом учорашньої сумної події в Олександрівськім саду. Виникла необхідність задати ще деякі запитання. Та якщо вам неприємно, — я чудово розумію, як ви були прикро вражені, — мені досить буде розмови лише з пані Пфуль.
— Так, це було жахливо. — Очі панночки, й без того не вузенькі, розширились іще дужче. — Щоправда, я заплющилась і майже нічого не бачила, а потім утратила свідомість… Але мені так цікаво! Фрейлейн Пфуль, можна я теж побуду? Ну прошу! Я, між іншим, такий же свідок, як і ви!
— Я зі свого боку, в інтересах слідства, визнав би за краще, щоб панна баронеса була присутня, — виявив легкодухість Фандорін.
— Порядок іст порядок, — кивнула Емма Ґотлібівна. — Я, Лізхен, зафжди фам пофторила: Ordnung muss sein[4]. Треба бути злухняним закону. Фи можете залишатися.
Лізонька (так подумки вже називав Єлизавету Олександрівну стрімко гинучий Фандорін) охоче опустилася на шкіряну канапу, пильно дивлячись на нашого героя.
Він узяв себе в руки і, повернувшись до фрейлейн Пфуль, попросив:
— Опишіть мені, будь ласка, портрет того пана.
— Пана, що зебе штріляф? — уточнила вона. — Na ja[5]. Коричнефі очі, коричнефе фолосся, зрішт дофолі феликий, фуса і бороди нема, бакенбарди теж нема, лице зофсім молоде, але не дуже хороше. Тепер одяг…
— Про одяг дещо пізніше, — перебив її Ераст Петрович. — Ви говорите, лице нехороше. Чому? Через прищі?
— Pickeln, — почервонівши, переклала Лізонька.
— А ja, пришші, — смачно повторила гувернантка не відразу зрозуміле слово. — Ні, пришшіф у нього не було. У того пана була здорофа шкіра. А лице не дуже хороше.
— Чому?
— Зле. Фін дифився так, наче хотіф убифати не зебе, а хтось зоарсім інший. О, це буф кошмар! — розхвилювалася від спогадів Емма Ґотлібівна. — Фесна, зонячна погода, фсі дами й панофе гуляють, чудофий зад уфесь у кфіточках!
При цих її словах Ераст Петрович зашарівся і скоса поглянув на Лізоньку, але та, мабуть, давно звикла до своєрідної вимови своєї дуеньї й дивилася так само довірливо й променисто.
— А чи було в нього пенсне? Можливо, не на носі, а стриміло з кишені? На шовковій стрічці? — сипав питаннями Фандорін. — І чи не здалося вам, що він сутулий? Та ще ось що. Я знаю, що він був у сюртуці, але чи не видавало що-небудь у його вигляді студента — приміром, формені брюки? Не примітили?
— Я зафжди фсе примітила, — з гідністю відповіла німкеня. — Брюки були панталони ф клітку з дорогої шерсті. Пенсне не було зофсім. Зутулий теж ні. У того пана була хороша постафа. — Вона замислилась і несподівано перепитала: — Зутулий, пенсне і штудент? Чому фи так зказали?
— А що? — насторожився Ераст Петрович.
— Дифно. Там буф один пан. Зутулий штудент ф пенсне.
— Як?! Де?! — ахнув Фандорін.
— Я бачила такого пана… jenseits… по той бік паркану, на фулиці. Фін стояф і на нас дифифся. Я ще думала, що зараз пан штудент буде нам помагати проганяти цей жахлифий чолофік. І фін буф дуже зутулий. Я це побачила потім, коли той пан уже зебе убиф. Штудент пофернуфся і шфидко-шфидко пішоф. І я побачила, який фін зутулий. Це буфає, коли діти ф дитинстфі не фчать правильно зидіти. Правильно зидіти дуже фажлифо. Мої фихофанки зафжди зидять правильно. Погляньте на фрейлейн баронесу. Бачите, як фона тримає спинку? Дуже красифо!
Ось тут Єлизавета Олександрівна почервоніла, та так мило, що Фандорін на мить утратив нитку розмови, хоча повідомлення дівиці Пфуль, безсумнівно, мало виняткове значення.