– Дуже шкода, – нетерпляче перебив його Ерґе.
Йому, очевидячки, не до смаку були ці дешевенькі компліменти, й оминувши довгов’язого, він пішов, як вдома, вздовж коридору. Репортера охолодив суворий тон гостя, й він мовчки почимчикував услід.
У невеличкій, не в міру довгій кімнатці з дешевенькими меблями Ерґе вийняв руки з кишені, зняв бриля й спокійно струснув краплі дощу. Господар кімнати мовчки й боязко слідкував за кожним рухом гостя. Струснувши краплі, інженер знов одяг бриля й тоді тільки перевів погляд на репортера. Підійшов ближче й тихо спитав:
– Ну?
Довгов’язий ледьледь вишкірив зуби.
– Є. – У поросячих його очах кувікала радість.
– Що, й путнє?
– О, пане Ерґе, я й сам не вірю своєму успіхові – гарантую сто доларів, ви не повірите. Ось дивіться, що маю.
Ерґе взяв до рук чотири фотографії (збільшені) листа Горського й стурбовано, знижуючи голос, запитав:
– Украли?
Репортер побідно посміхнувся й нахабливо відповів:
– Ви мене ображаєте, пане Ерґе, нащо таке грубе слово. Я лише випадково згріб його з касетами, за якусь годину знову повернув товаришеві Маричу й, перепрошуючи, розповів йому, в чому справа.
Лице Ерґе втратило суворість, і натомісць поблажлива посмішка торкнула кінчики губ.
– Пробачте на слові, Сорокін, – щиро проказав він. – Ви вже не такий йолоп, як це здається на перший позір.
Сорокін було насупився, мабуть, хотів образитись, але, очевидячки, роздумав і порішив, що краще посміхнутись у відповідь.
Ерґе підсів до світла й, розглядаючи знимки, по павзі запитав:
– Звичайно, й копії є?
– Є.
– Копії хай у вас будуть, знимки я беру собі.
Згодом Ерґе спокійно поклав фотографії до бокової кишені й тихо байдуже кинув:
– Поки що на все добре, йду. Інколи нагадуйте про себе телефоном.
Біля дверей Сорокін несміливо промимрив:
– Маю нахабність на хвилинку затримати... Ви розумієте, трохи неприємне прохання, я надзвичайно не люблю про це говорити... але...
Ерґе насмішкувато оглянув його й гостро зупинив:
– Грошей?
Сорокін масно оскирився:
– Ви вгадали, але мені небагато.
– Нагадайте завтра, при мені немає, – сухо відповів інженер і щільно причинив за собою двері.
Сорокін стояв з хвилину нерухомо, з обличчя сповзла стандартна, готовна посмішка. Злісно дивився на двері, а згодом з протягом безпорадно прошепотів до сірих дощок:
– Сволооотаа...
* *
*
Покинувши кватиру Сорокіна на 9 авеню, Ерґе собвеєм дістався 96 вулиці й пішки рушив на знамениту Паркавеню – вулицю міліонерів, де пересічна кватира коштує на рік понад сорок тисяч доларів.
О 10 годині він мав сьогодні побачення з Ляйстердом, щоб остаточно домовитись з приводу патента на свій винахід. Після конфіскації концесій Ляйстерд усі свої капітали кинув на Алеутські острова. За якихось три роки майже всі найголовніші дільниці з покладами вугілля, заліза, міді були його власністю. Ляйстерд не помилився, за останні роки його фірма стала помітним і сильним чинником на американській біржі.
Ахіллесовою п’ятою фірми було віддалення острова від Америки, що надзвичайно утруднювало вчасну доставку сировини на ринок і лягало важким тягарем на її риночні ціни.
Ляйстерд давно мріяв про повітряну транспортну лінію, але сучасний стан повітроплавства не міг здійснити його мрій. Марно навіть думати було про використовання сучасних дирижаблів для перевозки грузів.
Грузопід’ємність сучасного дирижабля в порівнянні з грузопід’ємністю пароплаву була мізерна. Алеутські ж поклади, на думку Ляйстерда, мусили зайняти в промисловості одне з перших місць, і тому, почувши про винахід Ерґе, він вирішив за всяку ціну здобути його.
Та й сам Ерґе не перечив цьому, хоч у думці поклав нікому не дарувати свого винаходу.
Зараз, йдучи до Ляйстерда, він рішуче відкинув цю думку й вирішив іменно подарувати Ляйстерду винахід, але, звичайно, так, щоб від подарунку одержати більше користи, аніж від продажу.
Старий зморшкуватий камердинер привітав Ерґе ласкавою посмішкою. Хитрий старий міркував так: коли вже господар, міліонер, ручкається з цим чоловічком, то ручкається він не спроста, чоловічок, значить, гідний цього, тому завжди привітно зустрічав інженера.
– Містер Ляйстерд у книгозбірні, можете прямо йти туди, – шанобливо повідомив старий, приймаючи від Ерґе одяг.
Інженер знайомими мармуровими сходами подався до книгозбірні.