Перед темними різьбляними (з оріхового дерева) дверима книгозбірні Ерґе на мить зупинився, ніби вагаючись. Згодом рішуче штовхнув двері й опинився на високому помості.
Унизу, біля каміна побачив Ляйстерда – міліонер розглядав плакати конструкцій сучасних дирижаблів.
Ерґе перехилився за бильця:
– Містере Ляйстерде, до вас можна?
Міліонер підвів широке бліде лице, густо помережане глибокими тонкими зморшками, й привітно відповів:
– Прошу, друже, прощу.
Коли хвилину тому Ерґе зупинився на мить біля дверей книгозбірні Ляйстерда, він остаточно вирішив – казати чи не казати йому про свій задум, що виник тиждень тому, вночі після лекції в клубі інженерів. Це було єдине невирішене місце в його планові зухвалої авантури.
Неясний задум грабунку Азіятського Аероліту, що несподівано виник тиждень тому, за сім днів остаточно оформився до дрібниць. Усе розраховано й враховано. Потрібні лише гроші. На початку Ерґе порішив було відверто розповісти свій задум Ляйстердові й поділити з ним всю майбутню здобич. Але ось тут, біля дверей, цей план несподівано здався дитячим і наївним, і Ерґе відкинув його.
Інженер привітався й сів поруч Ляйстерда на важке шкіряне крісло. Міліонер схилився з крісла й щипцями торсав вугілля в комінкові – голий його череп продовгуватої голови вилискував проти вогню брунатним відблиском і здавався мусянжевим.
Порпаючи вугілля, він говорив фамільярно рівним хрипкуватим голосом:
– Гадаю, друже, сьогодні ми остаточно розв’яжемо нашу справу? Так?
Прислухаючись до рівного без інтонації голосу, що так не пасував піднесеному настроєві й нервовому напруженню, Ерґе обняв неспокійний, межуючий з забобоном, острах.
Він же про головне й не подумав. Головне ж це Ляйстерд, його гроші, від нього залежить фактично все, бо ті грошики, що можна взяти за продаж патенту – мізерні.
Ерґе почав хвилюватись. Терпкий холодок овіяв усе тіло й здалося, що на цей раз – може, вперше в житті – він не зможе зберегти на обличчі маску спокою й непорушности. Ще трішечки, й він може стати смішним і жалюгідним.
Ляйстерд, не почувши на своє запитання відповіді, підвів голову.
– Так... звичайно, – нетвердо відповів інженер.
Легке здивовання майнуло в очах міліонера. Щось непевне говорить друг.
Що ж таке?
– Власне, розв’язувати нічого, – наважився, нарешті, Ерґе. – Я хочу вам подарувати свій винахід.
Ляйстерд нашорошився. Дивно! Надзвичайно дивно! Неймовірно!
Ерґе зібрав рештки сил і, не спускаючи очей з лиця Ляйстерда (що слідкував за ним, як боксер на рингу за супротивником), уже байдуже додав:
– Але в мене одне запитання, вірніше два. Перше, скільки вам дають прибутку за рік, скажімо, п’ятсот тисяч доларів. Припустімо – нових п’ятсот доларів.
Ага! Ляйстерд уже розумів Ерґе, але інженер цілком опанував собою й посміхаючись, сказав далі:
– Друге питання. Ось, припустимо, я – Ерґе – звертаюся до вас за сумою в п’ятсот тисяч доларів і даю вексель, що за рік повертаю вам готівкою рівно мільйон доларів. То чи дав би містер Ляйстерд таку суму?
Ляйстерд сидів у кріслі, простягши ноги до вогню, й мертво дивився на інженера водянистими холодними очима. Згодом стулив вії, загадково усміхнувся.
– Нащо дорогому Ерґе така сума? Секрет?
– Так. Я дістаю п’ятсот тисяч доларів, зникаю рівно на рік. За рік повертаюсь до НьюЙорку в призначений термін, вношу на біжучий рахунок містера Ляйстерда, припустимо, в Національному банкові, рівно мільйон доларів.
Ляйстерд гостро подивився на спокійне лице інженера й жартома кинув:
– Оскільки я зрозумів, мій друг затіває надзвичайну щодо масштабу авантуру?
– О, нащо так грубо, – також жартома одказав Ерґе. – Хіба містеру Ляйстерду не до вподоби це слово? На мою думку, у наш час авантура те ж саме, що пригоди лицаря за часів середньовіччя.
Ляйстерд нічого не сказав і знов нахилився з щипцями до комінка.
Ерґе дивився на блискуче тім’я, брижасту товсту шию й думав: «дасть чи не дасть, дасть, не дасть».
Хвилин за дві (Ерґе здалися вони годинами) Ляйстерд розвіяв важку й напружену мовчанку.
Не відриваючи зору від комінка, він промовив як і раніше спокійним голосом:
– Згода. Я приймаю ваш подарунок і заборговую вам п’ятсот тисяч доларів. Вам, звичайно, друже, готівкою?
* *
*
Сорокіну приємно залоскотало м’ясисті неохайні ніздрі почуття поживи. О, Сорокін знає, де чим пахтить. Пахтить, безперечно, зараз грішми. І Сорокін нашорошено, як вірний пес, готовий до послуг, – вдивлявся в лице Ерґе.
Везе чортовськи Сорокіну! Як же – сам інженер Ерґе, якому заздрять усі емігранти, якому сам Ляйстерд тисне, як рівний рівному руку – потрібує його послуг. Більш того, він сам подзвонив до нього, сам нагадав за гроші й закликав побесідувати до себе в кабінет.