Павло почав рекомендувати своїх друзів.
Огрядного лаповухого лисого чоловіка Павло одрекомендував своїм дядьком, господарем квартири, дівчину, що зустріла Аскольда – кузиною, смаглявого худого громадянина з чорними рівними бровами й англійськими вусиками поверх кріпких губ, відрекомендував помічником директора Всесибірського Платинового тресту, а молодого, веселого хлопця з карими очима, що сидів поруч і хитро на все підморгував, інженером з того ж таки тресту.
– Аскольде, прошу сюди, – познайомивши, запропонував Павло стілець біля кузини, а сам сів з другого боку, наказавши дівчині якнайгостинніше доглядати за товаришем.
Перекинувши дватри незначних запитання про мету експедиції: коли гадають вирушати, чи давно він працює оператором, – господар підвівся.
– Що ж, товариші, за щасливу й сміливу подорож!
– Хай щастить!
– Хай!
Хвилин за п’ятнадцять Аскольд остаточно звільнився від соромливости й почував себе якнайкраще.
Збоку ввесь час червонощока Ліза гостинно підсовувала закуску й разпораз припрошувала випити вина. У голові легко забриніли знайомі настрої, нагадали про Майю. Сп’яніла Ліза, зазираючи в лице бурштиновими очима, щебетала:
– Товаришу Аскольде, піду ваш фільм дивитись. І усіх знайомих поведу. Буду хвастатись, що. знайома з вами. А що!
Аскольд, зворушений такою ласкою й увагою, згадавши свій від’їзд, дорогу, Майю, не витримав і ні до чого бовкнув:
– Ех, Лізо, я ледве, ледве не одружився.
Ліза лукаво засміялася.
– З Майєю?
Аскольд витріщився.
– Пробач, друже, не втерпів, розповів, – засміявся збоку Павло. – Пробач, – і погрозив пальцем до Лізи, – стривайте ж, кузино, тепер ані слова!
Ліза нахилилась до Аскольда й жартома ніжно зашепотіла:
– Бідний, бідний, жалко?
Аскольд п’яно хитнув головою.
– Ох, і жалко!
По обіді, коли подали лікер і каву, Аскольд остаточно сп’янів, обняв Самборського і проказав:
– Знаєш, ГІавлуню, давай ляжемо спати.
Самборський довів його до своєї кімнати, тихо роздяг, обшукав кишені, витяг професорового листа, швидко пробіг очима і знов поклав у кишеню. Потім повернувся до їдальні й спокійно повідомив своїх друзів, що напружено й гостро повернулися при його появі, ніби питаючи очима: ну?
– Нічого важного, чекатимуть у Кежмі.
По тому Павло звернувся до смаглявого з вусиками, назвавши його Люром:
– Квитки замовив?
* *
*
Люр простяг Самборському два квитки на трансманьчжурський експрес, що відходив з Москви щовечора рівно о дев’ятій годині. Самборський поглянув на годинника (стрілка показувала шість), звів докупи брови, намагаючись щось пригадати.
– Так, усе, – поволі сказав сам до себе, – ну, а тепер; з вами. Сідайте ось сюди.
Самборський присунув стільця до кругленького столика, сів, нахилився близько і рівним низьким голосом звернувся до співбесідника. Обоє гостро, сторожко дивилися один на одного. Самборський майже наказував:
– Завтра ви одержуєте гроші, по нашому від’їзді даєте в Тайшет телеграму Дворнягіну. У слід виїжджаєте завтра. Основна ваша робота: зв’язок з Алеутською станцією, організація явок, добір людей. В основі краще не покладайтеся ні на кого. Усі відповідальні завдання виконуйте самі. Пошту доручайте лише Трудлеру – він єдиний знає тропу з боку Лени і Олекми. Нових людей без мого дозволу не беріть. Додаткові інструкції, на випадок що трапиться, одержите у Дворнягіна.
Люр слухав мовчки й уважно. Лице, засмажене, сухорляве іноді здавалось дерев’яним. Лише очі міняли блиск і крапки чоловічків то вужчали, то ширилися.
Самборський по павзі запитав:
– Ясно?
Люр хитнув головою. Самборський ще подумав трохи й, помовчавши, вже дружньо і тепло, як товаришеві, кинув:
– Попередні завдання ви виконали прекрасно. А ви як, цілком спокійні за себе? Вірять?
Люр ледве розвів куточки твердих губ і сухим, неприємним голосом нехотя й коротко відповів:
– Вірять.
Самборський випростався, ледаче повів плечима, як після сну, і, видихнувши повітря, проказав сам до себе:
– Ну, пора того будити.
А потім повів очі знову до Люра:
– А ви Ерґе знали до цього?
– Знав.
– Ну як?
– Ооо, – і, помовчавши, Люр байдуже додав: – Сволота й авантурник вищої якости!
Самборський засміявся:
– Молодець.
О десятій годині вечора, по цій розмові, випроводивши з північного вокзалу експресом Аскольда й Самборського, Люр пішов до телеграфу й написав на бланкові коротеньку телеграму: