Іноді, коли його коліна торкалися колін Ґіни, його рука, що тримала талію, дрібно дрижала.
«Досить», – подумала Ґіна й попрохала Сорокіна йти до столика. Танцюючи, дійшла свого місця й стомлено сіла на стілець. Зараз же, одкинувши голову на спинку, грайливо заговорила:
– Ви прекрасно танцюєте, надзвичайно легко. От з Ігорем мені чиста морока – завжди на ноги наступить. А, між іншим, він вам пише? – Ґіна тої ж хвилини стурбовано перегнулась через стіл і, вже пошепки, суворо додала. – Я гадаю, з вами про це можна говорити?
В очах Сорокіна на мить пропав п’яний блиск, очі протверезіли й розгублено вставились на неї.
Суворий погляд обдурив його, примусив пошепки відказати.
– Пише. – Сорокін боязко озирнувся й ще тихше проказав, так тихо, що Ґіна ледве розчула. – Позавчора листа одержав.
Відповіла також тихо:
– Я одержала тиждень тому.
Відповідь цілком заспокоїла Сорокіна й одігнала підозрілі боязкі думки.
Стримуючи себе, щоб не викрити гри й не викликати жодного підозріння, вона зважувала кожне слово.
– Я так боюся за Ігоря.
– О, не турбуйтесь, містер Ерґе знає, що робить.
– Але все ж таки справа ризикована.
– Звичайно, звичайно, але зате яка справа! А взагалі містеру Ерґе нічого турбуватися. Я підібрав таких молодчиків, що пекло перевернуть!
Сорокін говорив вже самозадоволено, гордий сам з себе
– Я навіть не уявляю де це.
– І не дивно, – спогорда відповів Сорокін, – це в чорта на ріжках. Лише містерові Ерґе могла спасти в голову така думка. Ви уявіть собі – з Алеутських островів, через океан в Якутію, в непролазну тайгу, в край ворога, це ж нечуваний в історії рейд!
Ґіна стиснула пальці, і нігті болюче вп’ялися в тіло. Ледве стримала себе, щоб не скрикнути: «А Віктор, Віктор?»
Стомлено приклала до чола руки, тихо попрохала:
– Одвезіть додому. Мені зле.
* *
*
Відпочивальня здавалась тісною й душною. Ґіна металася з кутка в куток, сідала на канапку, силкувалася якнайсильніше стиснути малими руками скроні й з тихим відчаєм говорила сама собі:
– Що ж робити, що ж робити?
Ясно й зрозуміло – Вікторові загрожує смертельна небезпека. А може, вже й зараз він лежить десь мертвим трупом? Всі неясні підозріння оформилися й підсилили малозначні, здавалося, другорядні події, що колись проходили поза увагою, яким вона не надавала ніякого значення.
Страшна тривога тисла серце. «Вікторе, любий мій Вікторе, синьоокий друже, одного я тебе любила й так підло, легкодухо покинула». Думала, і відчувала, що зараз вона мала б змогу кинути все, відректися від всього, піти за ним, порабськи, покірно й безвільно.
– Що ж робити?
Тоді згадала за кабінет Ерґе. Може, там що є? Може, там ключ до таємниці. Бо п’яний Сорокін у таксі бурмотів хвастливо про якісь скарби. Вона не питала докладніше, боялась викрити себе. А тепер з відчаєм, задихаючись, тривожно вийшла з відпочивальні до кабінету. Там до виїзду Ерґе все лишилося постарому. Ніхто не заходив до нього, лише служниця щоранку здмухувала порох зі столу й витирала статуетки, моделі й шафи.
На столі, крім письмового приладдя, нічого не було. Ґіна поторсала середню широку шухлядку – замкнуто. Злісно рвонула до себе. Безпорадно озирнулася, побачила збоку біля шматка породи, що правив за преспап’є, вузьке, блискуче, сталеве долотце. Схопила його й підсунула під замок. Налягла всім тілом на держальце, від напору затріщало дерево, дзенькнув різко замок.
Як злодій, висунула шухлядку, тремтячими пальцями витягла всі папери, пакунки, почала пильно переглядати.
Знайшовши знімок з листа Горського, ледве не скрикнула
Жахними очима читала постскриптум:
«... Розповім вам, про що ніколи й нікому не говорив. Справа ось в чому… …з чистої платини. Я довго розпитував господаря, де він його дістав – тунгус уперто не хотів відповідати...
... Азіятський Аероліт. Я, звичайно, скептично поставився до цієї історії... Але ви уявіть моє здивовання, коли я в другім чумі натрапив на такий же точнісінько камінь, вірніше, шматок платини. ... безліч виритих глибоких ям… …білого каменя (тобто платину!). Отой шаман… …охороняє господарство від страшних пожеж...»
Ґіна скрикнула. Вона зрозуміла, про які скарби п’яно белькотав у таксомоторі Сорокін. Похапливо листала другі папери, але то були незначні ділові записки. На кінець лише впала в око невеличка мапа, на ній червоним олівцем сміливо накреслена була пряма лінія, від Алеутів до Турханського краю – то Ерґе, обмірковуючи плана авантури, підсвідомо черкнув олівцем ту лінію.