Заклавши руки в кишені, вже рівно підійшов до Ґіни, також, як і вона, запнув обличчя удавано спокійним виразом, ніби він тільки що побачив її.
Вирішив, що краще за все у цей момент одним шахом покласти грі край.
Зупинився коло ніг (аж торкнувся коліном носка закинутої ноги Ґіни) і рівно, зберігаючи байдужий вираз на обличчі, запитав:
– Ти все знаєш?
Ґіна відказала в тон також рівно й байдуже:
– Все.
– Абсолютно?
– Так.
Ерґе по цій відповіді одійшов геть од ніг, крутнувся на каблуках і закрокував з кутка в куток, сухо кидаючи на ходу короткі запитання. На кожне слово Ґіна відповідала також сухо й коротко.
– Це ж глупо...
– Навпаки...
– Звичайно, Сорокін?
– Він.
– Мерзотник...
– Ваша справа.
І знову за якусь хвилину Ерґе зупинився біля Ґіни і, натискуючи то на носки, то на каблуки, запитав:
– Чого ж тебе потягло сюди?
– Нудьга.
Ерґе, не стримавши злости, скрикнув:
– Брехня!
Ґіна засміялася, підвелася й ніжно потяглася до нього.
– Любий мій, чистісінька правда.
Він грубо одкинув її руки й розлючено знову зашарпався по кімнаті.
– Кинь грати, це ж не мюзикгол. До того ж, ти граєш препаскудно й неприродно.
Ерґе замовк на мить, чекаючи на відповідь, але Ґіна мовчала, схиливши голову до журналу. І ця удавана спокійність ще більше розлютила його, і він ледве стримував себе, щоб не висмикнути з її рук часопис.
– Слухай, – проговорив він, стискуючи кулаки, – з твого плану не вийде анічогісінько. Ми вилітаємо цими днями, а ти спокійнісінько повернешся собі до СанФранциско. Чуєш?
Ґіна підвела голову, зблідла й, підкреслюючи слова, кинула в лице:
– Чую! Що ж, я полечу з тобою. А коли ти примусиш мене повернутись до СанФранциско, то того ж дня ввесь світ знатиме про твою авантуру. Чуєш?
Цього Ерґе не чекав, навіть не міг собі припустити. В нього безладно задьоргалися щоки, й він почув, як все тіло пройняло терпке, схоже на переляк, почуття. Ніби непомітно для самого себе опинився перед безоднею.
* *
*
На столі двічі спалахнули зелені лампочки й різко задзеленчав дзвоник: сигнал з радіокабіни.
Ерґе випростався, нічого не відповівши Ґіні, вибіг з кабінету.
Хапливо наклав рурки на вуха, почув знайомий шепіт, що відразу протверезив йому голову:
– Слухайте... слухайте... слухайте... Вгору... вгору... вгору...
Ерґе пополотнів – це був сигнал вилітати. Він щосили притиснув трубки до вух, не повіривши собі, але ні, рурки глухо й настирливо повторювали:
– Вгору... вгору... вгору...
Потім замовкли, але Ерґе ще довго сидів, не скидаючи навушників з голови.
А як підвівся, відчув потребу піти геть з будівлі, подалі, щоб на самоті заспокоїти себе й обміркувати кінець свого сміливого плану.
* *
*
До Алеутських островів надійшла весна. Давно одплили геть криги, й щодень дуже припікало сонце. Сьогодні Лощина Трьох Кряжів була цілком розкутана од уїдливого туману, й чорні скелясті горби гір здавалися не такими вже похмурими й непривітними.
Ерґе повертався з гір заспокоєний, з урівноваженими почуттями. Так добре себе почував, що сів на стрімкій скелі й, злігши на лікті, зібрався свідомо трішки помріяти (мав він таку ваду, правда, не полюбляв її).
Чого ж не помріяти трохи – дальші ходи боротьби накреслено, перевірено свідомо й спокійно, вузли, що так несподівано виникли сьогодні, чудесно розв’язані. Що ж, хай Ґіна їде, але все ж таки вона переоцінила свої сили, сподіваючись щось заподіяти його планові – дурниця!
Ерґе згадав свою розгубленість, коли почув її погрозу, і легенько скривився – не треба було. Як це він не стримав себе. Фі!
Легко відігнавши цей неприємний спогад, знову занурився в свої мрії, що, як і в НьюЙорку, п’янили його й викликали всередині терпкий холодок – вісник запалу.
Звичайно, Ґіна завадити не зможе. Одірвана від людей, вона відразу відчує свою безсилість. Правда, краще було б, коли б... і тут Ерґе мимоволі згадав за Сорокіна. І тої ж секунди в голову прийшла настирлива думка зараз же побачити його.
Думка подобалась. «Умре, мерзотник, коли побачить мене», – подумав інженер з усмішкою й легко став на ноги.
Захищаючи долонею очі від сонця, поглянув у бік шхуни, що біліла вітрилами на чорній воді океану, праворуч від скелястого горбатого півострова. Дивився й знову усміхався собі:
«Умре, мерзотник».
* *
*
Подавши наказа їхати до шхуни, Ерґе примостився на кормі шлюпки, перехилившись, діставав рукою воду і, отак бавлячись, смакував уже злорадно зустріч з Сорокіним. Замість злости було бажання помучити прокляту тварину, вимучити, відплатити за всі прикрості.