Марич нахилився, важко притис колінами вогкий ґрунт і так погорблено застиг над трупом. Чомусь раптово безглуздо прийшла до пам’яті дитяча казочка про червону шапочку, і в стомленій одерев’янілій голові став яскраво, з усіма деталями, простий і наївний сюжет.
Боязким ніжним рухом торкнувся високого чистого чола, зараз же різко одсмикнув назад руку. Незвичайний дивний холод током крізь долоню торкнув усі нерви. І на долоні так і лишився страшний холодний дотик трупа.
Марич навіть не почув, як професор підійшов до нього ззаду. І коли той зненацька торкнув його за плече, він рвучко злякано підвівся з землі.
– Вікторе Миколайовичу, що з вами?
Марич подивився на Горського порожніми, без думки очима й глухо, ніби у важкім роздумі, проказав:
– Це, знаєте, моя колишня... дружина.
Професор розгублено звів очі на Марича, розтулив губи, щоб сказати щось, але не зміг, а чи, може, стримав себе, лише згодом взявши за руку учня, похитав головою й тихо проговорив:
– Яке нещастя, яке нещастя.
Мовчазно постояли ще трохи, потім Марич скинув з себе плащ і обережно закрив трупа. Перед очима навіть у повітрі все ж мигтіла й цвіла пломениста червона шапочка.
– Ходімте? – тепло звернувся Марич до Горського.
Вони швидко закрокували назустріч загонові, що з радісними криками наближався до них. Дорогою Марич схопив професорову руку й винувато посміхнувся:
– Пробачте, Валентине Андрійовичу, я ж поздоровкатися з вами забув.
Обидва на ходу потисли один одному руку.
* *
*
Власне, читачу, мені, як автору, більше нічого додати до цих подій.
Кінець?
Але кінець ви знаєте без мене, бо, певне, читали в пресі, що Раднарком асигнував спеціальні кошти на розробку аеролітної маси. Вона складає понад 50 млн. тонн чистого нікелистого заліза.
Повесні (про це також докладно писалося в пресі) повернулися учасники експедиції, живі й здорові, щоб, відпочивши, знову рушити, але вже не в країну Мертвого Лісу, а в країну Нового Будівництва, бо поклади платини, виявлені професором Горським, мають всесвітнє значення.
Щороку вони даватимуть Радянському Союзові щось біля... Але пробачте, читачу, захопившись, я забув, що не маю права про це писати, бо здобич золота, платини є державна таємниця.
Також ви, мабуть, читали, що поміж Тайшетом і колишньою країною Мертвого Лісу налагоджено повітряну транспортну лінію, а незабаром буде прокладено залізницю. Розпочнеться будування потужного металургійного заводу, бо околишні гори, як підтвердили досліди, ховають у собі поклади міді, графіту, руди.
Повесні ж, як вам відомо, відбувся й процес шпигунськошкідницької організації. На лаву підсудних сіла технічна верхівка Всесибірського платинового тресту й дехто з інженерів і службовців концесійних підприємств.
Не стали лише перед пролетарським судом Ерґе, СамборськийПауль, Люр і Трудлер, бо вони загинули під час бою.
Свідками також, як нам відомо, на процесі були Горський і Марич. Аскольд не міг персонально бути на процесі, бо лежав ще хорий і лише в кінці травня зміг нарешті прибути до Харкова й...
Я бачу, читачу, ви хочете мені підказати:
– І, звичайно, одружився з Майєю, й роман закінчився поцілунком.
От і не вгадали.
Але не кваптесь. Я бачу, Аскольд вам подобається. Подобається він і мені. Отже, давайте краще присвятимо йому ще один спеціальний і останній розділ.
* *
*
Поїзд Москва – Севастополь спинився під дахами Харківського вокзалу. З запорошеного бурого вагона № 10 з кіноапаратом в руках вихопився без кашкета, з чисто виголеною головою, схудлий юнак.
Очі йому збуджено блищали, а лице сяло нетерплячкою й поривністю. Він як навіжений, штовхаючи й збиваючи з ніг пасажирів, подався до виходу, добіг до проходу, спритно кинув квиток контролерові і, не встиг той розтулити рота, як юнак уже майнув біля других дверей.
Він вискочив на площу й помчав до таксі, оточеного гамірливим гуртом людей, що претендували на першенство і, допомагаючи словами своїм рухам, намагалися продертись всередину машини.
– Громадяни, пожалуста, ну що ви робите, машину зламаєте! Міліціонер! – репетував шофер, але голос його губився в лементі претендентів.
– Я перший!
– Брешете!
– Мерзотник, я до хорої дружини!
– Не пущу!
– Пустіть, моя черга!
– Моїй дружині руку одрізали, я в лікарню!
– Що там руку, моїй дві!
– Моя черга!
– Катісь, моя!
– Моя!
Юнак підскочив до гурту, було й собі гукнув: