– Я перший!
Але на нього навіть не звернули уваги. Тоді він зрозумів, що продертися з цього боку у дверці таксі справа безнадійна й може пошкодити здоров’ю. І побачивши, що з другого боку машини розчинене вікно, прожогом метнувся туди і спритно кинув апарат, миттю мотнувши в повітрі ногами і опинився й сам в таксі.
Гурт ошелешено вирячив очі й на мить вщух лемент.
– Басейна 15, а звідти в Загс! – несамовито скрикнув і юнак.
Зраділий шофер дав хід, і таксі рвонулося вздовж вулиці.
... Схвильованими кроками юнак підвівся знайомими сходами на другий поверх і навіть перестав дихати, коли торкнув ґудзик електричного дзвоника.
Двері відчинила літня жінка.
– Майя дома? – ледве вимовив юнак.
Жінка насупила брови й сухо, неприязно кинула:
– Немає.
– А де ж вона?
– На заводі.
– На заводі?
– Так, вона зараз там, на заводі працює.
– А дома коли буде?
– Не знаю, – ще неприязніше відповіла жінка.
– Та що ви, Віро Михайлівно, не впізнаєте мене, чи що? Я Аскольд, – стривожено запитав юнак.
– Чого ж, упізнала, – буркнула жінка й додала. – Вона, мабуть, буде о 12тій ночі дома, якщо не заночує в подруги.
– А хто її подруга, може, я знаю де це?
– А я почім знаю, – нетерпляче мовила жінка, даючи відчути Аскольдові, що їй ніколи з ним розмовляти.
– Ну, бувайте, – сумно хитнув головою хлопець.
Жінка щось буркнула й хутко грюкнула дверима. Аскольд довго, замислено стояв на сходах, ображений поведінкою матері Майї, а разом стривожений за дорогу любу дівчину. Може, з нею що трапилося, й вони не хотять про це йому говорити. Так чого ж тоді така зла неприязнь. Може, він чимсь завинив. У задумі сів у таксі, поринувши у невеселі думки.
– В Загс? – вивів із задуми його шофер.
– Ні, везіть додому, Клочківська 17.
……………………………………………………………………………………………………………………………
Рівно о 12ій ночі Аскольд завмер біля знайомих дверей на Басейній 15. Ще обережніше, ще ніжніше аніж удень, торкнув дзвоника.
– Хто там? – озвався згодом голос матері.
– Я, Майя дома?
– Немає, – сердито озвалась мати.
– І не приходила?
– НІ.
– Пробачте, а на якому заводі вона зараз працює?
– Не знаю.
Аскольд вийшов на вулицю. Біль стиснув серце. До чого дійшов, навіть дверей не відхилили! А раніше був найбажанішим гостем. Щось скоїлось, а що? Голову охопили тривожні думки.
На ранок о 5 годині Аскольд уже шпацирував по Басейній, сторожко вдивляючись у знайомий під’їзд. Повільно минали хвилини, години, ожила вулиця – Майї не було.
Побачивши, що його з вікна помітила мати, завернув у завулок і вже з завулку вартував двері.
Вартував аж до полудня – Майї не було.
Біля кіоску пообідав тістечком і запив сельтерською водою. Їв і косо поглядав на під’їзд, чи не з’явиться знайома дорога постать.
Провартував так аж до вечора. Майї не було. Не було й до ранку.
Ляк охопив юнака – щось трапилось? Наважився піти знову до матері. Підійшов до дверей і рішуче подзвонив.
– Хто там? – озвався чужий голос.
– Хтонебудь з Натанзонів є?
– Немає, а хто ви?
– Та я знайомий їх.
– Може, Горський?
– Так.
– Тоді ось вам лист.
Двері відхилилися, й якийсь чоловік простяг йому конверта. Схвильовано розгорнув Аскольд папірець, і густа фарба сорому заграла на блідих щоках. На папірці стояло:
«Нас немає вдома. Дуже просимо більше не турбувати».
Розгубився. Що ж робити? Мабуть, щось скоїлось страшне.
«А може, Майї вже немає», – спалахнула болюча думка.
– Як же довідатись? – звернувся сам до себе. – Правда, адресний стіл, який же я...
* *
*
– Майя Йосипівна Натанзон? – перепитав стомлено службовець адресового стола.
– Так, мешкала на Басейній 15, кв. 2, – хвилюючись відказав Аскольд.
Службовець перегорнув купу потертих карток і нарешті повільно висмикнув одну синього кольору.
– Так, є, – протяг він, – «Асторія», 433 кімната, з Басейної переїхала 2 місяці тому.
Аскольд полегшено зітхнув.
……………………………………………………………………………………………………………………………
Всі клітинки Аскольдового організму виспівували: Майя, Майюся, Майюнчик!
Ото сюрприз буде, не попередивши прийде, постукає у двері й враз:
– Аскольде!?!?!
У Аскольда аж туманіло в очах при думці, що ось зараз він побачить любу дівчину.
На Театральній площі, біля «Березоля», очі привабила барвиста купа квітів. Подумав: «Майюнчик так любить квіти». Прожогом, так, ніби їх зараз розберуть, Аскольд підбіг до перекупки: