– Всі! – кинув він. – Скільки?
Букет опинився в його руках.
На розі Тевелевого майдану побачив волошки. «Майюнчик же так любить блакить». Волошки приєднались до троянд.
Вже біля «Асторії» побачив кошик з гвоздиками. «Майюнчик же так любить пах гвоздиків».
– А з кошиком можна? – запитав у перекупки.
Та з несподіванки ошелешено поглянула на нього.
– З кошиком?!
– Так, з кошиком?
– Бач, воно тепер лоза дорога, – почала перекупка, не знаючи скільки заломити за кошик.
– Та кажіть скільки?
– Та, мабуть, давайте десятку.
Біля сходів «Асторії» докупив ще біложовтих ромашок і, переможно несучи перед себе квіти, Аскольд хутко почав підводитись на сьомий поверх колишнього готелю.
Знайшов двері 433 кімнати, непорушно застиг, не сміючи підвести рук. Серце скажено калатало в грудях, майже задихався.
Вже як наважився постукати, двері раптом розчинилися, на порозі стала Майя.
– Аскольде?!
– Майя! Люба! – кинувся він і міцно стис в обіймах.
Але що це? Майя враз почервоніла, суворо випросталась з його обіймів.
– Пусти!
Здивовано поглянув на неї, нічого не розуміючи, схопив ніжно за руку:
– Майюсю, нарешті... Ти знаєш... Я сам не свій. Розумієш, тебе немає... Мама чогось сердиться... Зараз у Загс, зараз же! Я ж тобі казав, як повернуся, так і в Загс!
Дівчина висмикнула руку, й соромливий рум’янець ще дужче запалахкотів на її щоках.
Аскольд розгублено озирнувся й тепер тільки помітив, що вони в кімнаті не самі. В кутку на жовтій канапі сидів незнайомий юнак типа комсомольського робітника, в чоботях і косоворотці. Поруч нього – сувора Майїна мати.
– Знайомся, мій... чоловік, – тихо проказала Майя.
Юнак у косоворотці підвівся й кріпко стис безвольну Аскольдову руку.
– Віник, – відрекомендувався він.
В кімнаті стала мертва напружена, аж болісна тиша. Всі мовчали. Нарешті Аскольд отямився, ніяково посміхнувся.
– Пробачте, я забіг на хвилинку, мені треба вже йти.
Ніхто не перечив. На порозі наткнувся на кошик з квітами, що кинув їх, як побачив Майю.
– Ти, здається, любила троянди? – несміло простяг він квіти до дівчини.
Та подивилась на нього скорботними променистими очима й тихо похитала головою.
Аскольд важко зітхнув і тихо рушив од дверей.
Зійшов униз, вийшов на вулицю, поставив на асфальт кошик з квітами й сам сів поруч на сходах. Підпер руками голову, замислився, нічого не помічаючи навколо.
В глибокій задумі не помітив, як біля нього зупинилась старенька бабуся, нахилилась до квітів, одібрала десяток найкращих гвоздик і тихо прошамкала:
– Шкільки оцей дешяточок коштуватиме?
Аскольд від несподіванки підвів голову, розгублено поглянув на бабусю, нічого не розуміючи. А потім щось помітив, рвучко став на ноги й уп’явся поглядом у вітрину. Там рябів величезний плакат.
Перед очима застрибали слова:
«Експедиція на острів Врангеля... Льодоріз... Одеса... Досвідчений оператор... Телеграфна адреса...»
Аскольд лапнувся за кишеню, але згадав, що всі гроші витратиш на квіти, розгублено поглянув навколо.
Бабуся, що питала за гвоздики, не дочекавшись відповіді, пішла геть. Її постать чорніла на розі вулиці. Аскольд схопив квіти й прожогом побіг навздогін.
– Пробачте, ви хотіли купити квіти? Прошу, я вам за карбованець усі віддам.
Бабуся поглянула на квіти, похитала головою:
– Та я їх і не донешу, – відказала вона.
– Та я вам сам їх донесу додому.
Бабуся подумала трохи, витягла з гаманця карбованець.
Ідучи Короленківською вулицею, Аскольд зупинився біля пошти й ввічливо звернувся до бабусі:
– Ви пробачте, я на хвилинку на телеграф заскочу, – і поставивши квіти біля бабусиних ніг миттю зник у дверях пошти.
– Обдурив, щучий син, – розчаровано похитала головою бабуся.
Але вона помилилась, за п’ять хвилин у дверях з’явився Аскольд.
– Все готове, одіслав, – проговорив він радо й, взявши квіти, закрокував з бабусею до її кватирі.
Харків
ПершеРадянське,
Євпаторія, «Томп»
19291930