ЛІТЕРАТУРНИЙ КУТОК
ЦЕ БУЛО НЕ В ПАРИЖІ
Етюд. Шкіц. Образок. Малюнок. Пастель. Ноктюрн. Інтермеццо.
Жовтогарячі промені ясноликого сонця, цього небесного світила, просотавши густо-синє прядиво темно-зелених сутінків, ласкаво вдарились у лискучу лисину сторожа, що бовванів аж ген на виднокрузі біля таємничого, мов єгипетська піраміда, золотаво-солом'яного куреня, і, віддзеркалившись од лисини вуйка, північним сяйвом затопили не лише мальовниче село і зачудовані вибалки, але й всеньку плантацію № 42.
— Кру! Кру!
Сповістило птаховиння.
— Рип! Рип!
Одізвалася хвіртка.
— Знову на роботу, Мусію?
— Еге... Сьогодні ж не вихідний...
— Любиш ти землю, друже!
— Всі там будемо… До речі, Порфирій дзвонив?
— Ні. Він Кафку читає.
— А-а... Непоганий прозаїк. Але Діденко теж гарний поет!
— На долині тума-а-н...
— На долині ту-ман розта-а-в. .
— Ча-ча-ча!
Величною, космічною піснею вставав новий трудовий день (п'ятниця).
__________________
ТВІР ЗБАГАЧУЄ
Рецензія
Розміри не дозволяють сказати мені все, що я думаю. Проте нова повістина Мартина Мартинчика «Аве Маруся» заслуговує. Звичайно, рецензований твір не позбавлений певних вад: літературщини, банальності і, образно висловлюючись, галіматні. Однак він приваблює щирістю і, щоб не сказати більше, безпосередністю. Сюжет, образно висловлюючись, примітивний, проте автор спромігся уникнути інтелектуалізму. Варто одразу зазначити: зміст відповідає формі, тоді як форма, навпаки, змістові, що приваблює.
Фабула повістини приємно насторожує: дояр Цезар Пустоцвіт їде на колгоспну стипендію у столицю вивчати латинь. У цей час дівчина Марусина виховує групу його корів (усі ялові), хоч і сама вивчає не наші мови, щоправда — заочно. Цезар підступно обирає для переддипломної практики Рим, хоч у рідному селі перед ним відкриті усі двері, у тому числі Марусини, яка продовжує заочно кохати Пустоцвіта.
Перед від'їздом у закордони Цезар приїжджає додому і на пікніку-риболовлі нарізається, образно висловлюючись, як свиня, і припускається неетичного вчинку по відношенню до Марусини. Вона дає героєві гідну відсіч. Як наслідок, колишній дояр тікає, стрибає у гречку, а потім — у річку і пливе, образно висловлюючись, чортибатьказна-куди. Його вчасно зупиняють дружинники, отже Рим — тю-тю! На щастя, Марусина бере Цезаря на поруки і несе до Палацу одруження. Герой протверезів, але вже пізно. Щаслива пара співає відому латинську кантату «Аве Маруся» рідною мовою. Тут є над чим замислитись...
Автор вимогливий у мовних засобах, неупереджене око не помітить нічого зайвого, крім деяких латинських висловів і рідних вставних слів. Цим досягається, образно висловлюючись, стислість або, щоб не сказати більше, лаоконізм.
Стосовно ж закидів протилежної мені критики, що рецензований твір не витримує ніякої критики, то ці, з дозволу сказати, критики є, образно висловлюючись, критиканами і, щоб не сказати більше, кретинами.
Твір збагачує не тільки автора.
К. ВАК, член-кор.
_______________________
ГІСТЬ ІЗ НОЧІ
Детектив
О першій годині ночі у мікрорайоні Академмістечка зупинився асенізаторський грузовик. З кабіни притьмом вихопився молодик у вечірньому костюмі.
—Шеф! — прохрипів шофер. — А валюта?
—Мільйон пардонів! — обернувся невідомий. — Тримай!
Зблиснуло срібло грубенької монети. Автомобіль рушив.
Молодик кількома натренованими стрибками досяг затіненого боку вулиці. Тут він причаївся у декоративних кущах навпроти непоказного, на перший погляд, будинку. Йому був потрібен саме цей будинок, хоч інші на масиві нічим не відрізнялися.
Якби хтось пильнував за молодиком, відразу здогадався б — не наша людина. Справді, від незнайомця ледь пахло дорогим коньяком і несло жіночими парфумами. Коли б у кущах зібрались троє — це зрозуміло, але ж він був один.
Невідомий втупив погляд у крайнє зліва вікно на п'ятому поверсі. Йшла друга година ночі, а там ще світилося.
«Ризикнути? — подумав молодик. — Ні, попадуся!»
Чалап... Чалап... — почулися кроки. І голос: — Твою дивізію!