Незнайомець похапцем настромив чорні окуляри, прилип до куща.
«Двірник! — опік здогад. — Якщо засіче, обов'язково повідомить!»
Тіло молодика вкрив липкий піт. Підкочувалась гикавка.
«Нерви здають», — встиг подумати невідомий,
І в ту ж мить його вдарило, засліпило, заюшило...
Він знепритомнів, а коли отямився — поруч нікого не було. Тхнуло...
«Вилив помиї, дебіл!» — вмент зорієнтувався молодик. Втер невиразну мармизу і ледь не зойкнув: у крайньому зліва вікні згасло світло! Фосфоресцентний циферблат на руці невідомого показував рівно дві години ночі.
Незнайомець, мов привид, посунув кущами до будинку і за мить ковзнув у під'їзд.
Тремтячий палець ледь не торкнувся кнопки ліфта. «Без шуму!» — подумки наказав собі молодик. Зняв штиблети. В самих шкарпетках нечутно дістався п'ятого поверху. Заліг, щоб не помітили крізь вічко. Зняв пальцем дещицю брильянтину із зачіски і обережно змастив замок. Вправним поворотом ключа відчинив двері. Прослизнув у кімнату.
Зорієнтувався.
«Головне — без пригод проникнути до кабінету», — подумав. Поліз навпочіпки...
Позаду нечутно розсунулась портьєра. Тонка хижа рука з довгими кривавими нігтями і злото-мідною обручкою повільно підняла макогона...
(Далі йому буде!)
____________________
