— Ні, я не форвард Блохін, не балерина Надя Павлова і не імператор Нерон. Я людина скромної професії — м'ясник. Маю своє місце на колгоспно-радгоспному привозі — шостий ряд, третя палатка, перша колода ліворуч. Звичайно, в грошві я купався, як хряк у баюрі, і хтось кинув око на мій шматок філе. Почалися інтриги, нервове напруження — і от я перед вами, а хтось на моїй колоді вбивається у колодки...
Ще кілька діагностично-провокаційних запитань, на які могли б клюнути навіть нормальні люди, і головлікар упевнився: морально неохайний пацієнт — морально здоровий.
— Колеги! — виступив він, зібравши синкліт. — Я сказав би, що ви блискуче працюєте! Але... є одне «але». Нащо тримати симулянта? Ну, підрихтували нерви — і женіть його в три... тобто виписуйте додому. Хай ним прокуратура займається. І що за дивний діагноз: манія величності!
— Про кого йдеться, шеф? — здивувався заступник.
— Про хворого з палати № 66...
— Але ж він справді того... — загув медперсонал.
— Чому ж? Ну, м'ясник, ну, купався в асигнаціях, але ж...
— Та який він м'ясник! — верескнув заступник не своїм голосом. — Він звичайнісінький артист! Класична манія величності!
В очах шефа зблиснув божевільний вогник...
__________________
КОНТЕКСТИ
Вантажникові не кажуть: «Ви багато на себе берете!»
____
За своє життя він мухи не зобидив — убивав слонів.
____
Майстер на всі поруки.
____
«У випадку загорання дзвоніть по телефону 01». А у випадку тління?
____
Вийняв з-за пазухи філософський камінь і торохнув ним опонента.
____
— Пошилися в дурні? В якому ательє?
____
Не приписуй свої думки іншим.
____________
ПСИХОЛОГ
Ще раз про психів. Вірніше — про психологію.
Найліпші психологи зайняті у сфері сервісу, де у нас відставання. Це — офіціанти і таксисти, бармени і театральні адміністратори, провідники і продавці.
Їх би в психологічну науку, де у нас теж відставання!
Але — до справи. Я з дружиною запізнювався на традиційну вечірку до шефа. Безрезультатно голосував і галасував. Нарешті дружина створила аварійну ситуацію і грудьми спинила таксі. Курортним тенором завищали гальма.
— Вам до крематорію? — з нахабною ввічливістю спитав таксист.
Мені заціпило. Та, дякуючи дружині, ми встигли вдертися в авто.
— На проспект Прогресу, дім номер тринадцять, — крижаним тоном наказала моя половина,
— От-от, там і реанімація поряд, — прокоментував шофер, але рушив.
— Чи не можна швидше? — крізь зуби процідив я.
— Можна, ще й як можна! — охоче відгукнувся таксист. — Сьогодні вранці один такий швидкий голоснув машину з другого таксопарку. «В аеропорт! — кричить. — Жени!» Водій — на газ. Тут з-за тролейбуса вискакує довгожителька, нині покійниця. Таксист —на гальма, в свинячий голос. Отой швидкий головою уперед — лобового скла як не було! — полетів доганяти свого літака. В машині тільки шкарпетки та штиблети лишилися, французької фірми, я бачив. Імпозантний був пасажир...
Мені знову заціпило.
— Менше базікайте, більше на сошу дивіться! — відрізала дружина. Таксист повів носом.
— З огляду на вашу імпортну перуку, ви культурна женщина. І духи у вас культурні — «Нефертіті», арабські. Мабуть, начальник на роботі подарував, бо чоловіки не купують дружинам духи за сім карбованців, та й до Восьмого березня ще далеко... То я й кажу — духи дорогі, культурні, а культурою, вибачаюсь, не пахне...
Моя благовірна розкрила, було, рота, але таксист підгазував, і дружина захлинулась струменем оточуючого середовища. Може б, я внутрішньо й посміхнувся, але дурний натяк на духи — я таки не дарував! — вимагав гідної відсічі.
— Знаєте що!..
— Знаю, все знаю, — перебив таксист. — Вас це, зрозуміло, не стосується, але часто так буває: везеш якусь дамочку з ресторану, видно, що з порядної сім'ї, а чоловіка поруч не видно. Підсаджує її в машину якась гоп-компанія, найвусатіший ручки цілує. Скаже вона свою адресу, а потім за півкварталу машину зупиняє і купує чоловікові на вечерю молочні сосиски, грамів двісті, мовляв, наробилася, та про тебе не забула, по роботі в чергах парилася...