— Пусти! — крикнув лейтенант, намагаючись вирватись.
Сержант виявився кріпкеньким.
— Штраф — мінімум п'ять карбованців! — виголосив він.
Краєм ока Стрільчук помітив, як професор благополучно причалив до протилежного тротуару. — П'ять карбованців! — повторив сержант, який явно не знав Віктора в обличчя.
— Та ти знаєш, хто я! — скипів Стрільчук.
— Хоч генерал, — збиткувався сержант. — Закон для всіх закон.
— А старого чого не спинив? Я ж за ним і біг!
— Старого! — передражнив сержант. — Це ж професор Муромець — бог криміналістики! Мені йому завтра екзамен складати...
— Завалиш! — зловтішно сказав Віктор.
— А ви не тикайте, громадянине порушнику! — гримнув сержант. — Виписувати квитанцію будемо чи, може, пройдемо?
Стрільчук зітхнув і поліз до кишені.
_________________________
КОНТЕКСТИ
Вийшов за рамки пристойності. Ото була картина!
____
З анкети «освіта — висча».
____
Людина глибокої внутрішньої культури: зовні нічого цього непомітно.
____
Автопортрет художника сприйняли на «ура», як дружній шарж.
____
Від здібного журналіста до поганенького письменника — один крок. І його охоче роблять.
____
Недоук — молодший науковий співробітник?
____
З нових об'яв: «Батьки до 16 років на фільм не допускаються».
____________
БАБЦЯ З КОПЕНГАГЕНА
Виступав я недавно в одному селі. Оприділили мене на постій до Улити Луківни, а простіше до баби Лити.
— Ласкаво просимо до господи! — привітала мене жвава, як на свої роки, бабуся.
У світлиці вже був накритий стіл.
За знайомство по крапелиночці не гріх! — і господиня поставила на стіл розцяцьковану пляшку.
— Віскі? — зачудувався я.
— Еге ж, шотландський самогон. Це для вас, поскільки зі столиці, бо своє зілля, їй-бо, краще!
— Щастя вашій хаті!
— Будьмо! Та до денця, щоб очі не западали!
— Хух! Вибачте, але звідки у вас «Вайт хорз»?
— А, «Біла кобила»! Подарунок дипломатичний... А вам у правлінні хіба не розповідали?
— Ні...
— Ну й слава богу! Бо набалакають лишнього, а я, між іншим, на парниках передова. Разом з кумою Мотрею...
— Гарне віскі! — знічев'я похвалив я.
— Отакої! — засміялася баба Лита. — Бачу, цікавить вас ця закордонна цяцька. Та ви їжте, поправляйте своє городське здоров'я, а я вам усю історію переповім, як на духу.
Отож раніше, ніде правди діти, я не в колгоспі, а по базарах славилась ударним трудом. Огірочки у нас з діда-прадіда знамениті, мабуть, на всенькому світі найранші. і, начувайтеся, не гідропонт якийсь, а справжнісінькі — диво матінки-землі. Зберемо ми, бувало, з кумою Мотрею наші гірки, всядемось на аероплан — і на північ летимо, мов янголята. Людям — вітаміни, нам — у сім'ю копійка. Отак якось аж до Мурманська дісталися.
Базарюємо розкішно — діло йде, як брехня по селу. Коли один шмендрик, щоб йому жаба цицьки дала, і напоумив: мотайте, каже, старушенції, на острів Шпіцберген по навігації — там вас нашенські шахтарі озолотять...
Помізкували з Мотрею — діло! На квитки гроші тринькати — нема дурних! Як звечоріло, пролізли в порт. Пароплавів — до біса. Вибрали якесь задрипане корито, щоб не дорого сторгуватися. Бачимо, біля драба матросик хилитається, та вже такий темний, як ніч. Кума йому: «На Шпіцберген встроїш? » — і четвертаком манить. Той, хоч і лика не в'яже, зрадів, белькоче:
— Ієсть! Ієсть!
— Та що з ним довго розпатякувати! — ріже кума, а вона бідова. — Запрягай!
Помочі з того матросика було, як із цапа вовни. Та якось уже погрузилися, щастя, що жодної душі на пароплаві не було. Пристроїлися нагорі у човні, ще и брезентом для конспірації прикрилися. Піди знайди!
А матросик — за четвертак, та й здимів, як дідько. Пішов очі свої бідолашні заливати...
На світанку — гудок. І сидимо ми з кумою під брезентом, тихі, як горлички, і пливемо на острів Шпіцберген. Качає нас немилосердно, але тримаємось, сало та часник виручають,
Пливли довго, мов на край світу. Але припливли врешті, слава мореходству! Вилізли на світ божий, ой леле! Будинки стирчать, як чортові голоблі — за хмари чіпляються. Народу — ґвалт! — як на толоці!