Бабин Яр: Критичні питання та коментарі

Література [31], [54] — [58] показує, що менше 40 тисяч жидів, серед яких більшість літніх людей, залишалися в Києві до прибуття німецьких військ.

Райтлінгер [106] стверджує, що на початку 1946 року — коли велика рееміграція депортованих та евакуйованих з Сибіру тільки починалася, 100 000 жидів вже повернулися до Києва. У 1959 році їх було 154 000 [107]. За Віном, в 1959 році 15 % жителів Києва, тобто близько 166 500, назвали ідиш своєю рідною мовою. [108]

На додаток до цього, існувала значна кількість неврахованих жидів, адже радянський перепис не перевіряв інформацію про релігію або етнічне походження, до того ж значна кількість російських жидів в той час вважали за краще приховувати свою національність. Тому, багато хто з них не потрапив до звітів через змішані шлюби. Таким чином, можна сміливо припустити, що принаймні, чимало жидів жили в Києві в 1959 р. з тих що жили там в 1939 р… Нарешті не можна заперечувати, що багацько жидів загинуло в сибірських таборах і що народжуваність була помітно нижче норми.

Що вчинив би неупереджений суд, якщо б за результатами розслідування злочину кількість стверджуваних жертв настільки різко відрізнялася?

6.2. Час вбивства

Згідно Енциклопедії Брокгауза [109] "наказ на остаточне вирішення жидівського питання" був виданий 31 липня 1941 (Документ № 2586-E МВТ) і оголошений на "Ванзейській конференції" (20 січня, 1942). [110]

Навіть відсторонившись від давніх марних пошуків істориками та іншими зацікавленими особами наказу про масове знищення, видається більш ніж дивним, що декілька десятків тисяч осіб стратили в Бабиному Яру ще навіть до того як стало відомо про існування наказу. Тому давайте уважніше розглянемо відповідні документи.

У 26 січня 1942 року, в листі начальника поліції безпеки та служби безпеки (Гейдріх) до заступника державного секретаря в Міністерстві закордонних справ (Лютер), ми читаємо:

"Тепер, коли визначена основна лінія щодо практичного остаточного вирішення жидівського питання і причетні органи дійшли повної згоди, я просив би вас […]"

і далі:

"[…] Призначити посадову особу відповідальну за формування плану, якого вимагає рейхсмаршал²³, в якому повинні бути визначені організаційні, фактичні і матеріальні передумови для практичної реалізації пов'язаних з вирішенням завдань, і для обговорення конкретних деталей. Маю намір провести перше обговорення цього питання 6 березня 1942 […]."

Іншими словами, обговорення всіх організаційних, фактичних і матеріальних передумов практичної реалізації пов'язаних з вирішенням завдань, навіть не розпочалося приблизно до середини березня 1942 року. Гейдріх лише повідомив про особисту присутність на обговоренні підготовки до остаточного вирішення. Це знову підтверджує наші попередні аргументи.

Засадничі питання ще належало врегулювати. Потрібно зробити значний крок від урегулювання засадничих питань до планування деталей і наступний крок до реалізації детальних планів. Гейдріх нагадує:

"витіснення [жидів], прискорення [їх] еміграції"

а також:

"Метою було очищення німецького простору від жидів легальним чином. Після попереднього схваленняфюрером, евакуація жидів на східяк подальше можливе вирішення замінить еміграцію". (Виділено нами).

Наскільки масові вбивства є ймовірними за декілька місяців навіть до попереднього схвалення евакуації жертв? Частковою метою евакуації було також здобуття досвіду "щодо майбутнього остаточного вирішення жидівського питання". Таким чином, на той час не існувало навіть загальної концепції.

Для підготовки остаточного вирішення (документ визначає це поняття як евакуацію і використання жидів в якості робочої сили) пропонуються консультації між експертами з Міністерства закордонних справ, Поліції безпеки і Служби безпеки. Знову немає нічого певного.

Звідси виникає гостре запитання: за чиїм наказом здійснили "33771 вбивства", що вчинені 29 і 30 вересня 1941 — за чотири місяці до конференції в Ванзеє і майже за п'ять місяців до того як спірні копії протоколів Ванзейської конференції, нарешті, надійшли учасникам? Певна річ, масові вбивства без дозволу вищих інстанцій є неймовірними. Тим більше, враховуючи, що навіть пізніше, тобто після Ванзейської конференції, гітлерівська судова система засудила чималу кількість комендантів концтаборів — і деяких з них навіть стратили — за жорстокості та інші порушення. [111]

Отже, коли у дійсності відбувалися вбивства?

6.3. Місце злочину

Де був скоєний злочин?

· На цвинтарі, поруч із цвинтарем, у лісі, і якщо так, то в якому?

· На краю яруги, в ярузі, і в якій зрештою ярузі?

· У цегляному заводі, в Києві, в душогубках, або, можливо, навіть в річці Дніпро?

6.4. Знаряддя вбивства

Які знаряддя вбивства вказуються в обговорених джерелах?

· кулемети

· автомати

· автоматичні гвинтівки

· приклади

· кийки

· каміння

· танки

· міни

· ручні гранати

· душогубки

· багнети і ножі

· поховання живцем

· утоплення

· ін'єкції

· ураження електричним струмом

Можливо, німці скористалися радянським методом страти — пострілом в потилицю?

Що зробив би неупереджений суд при розгляді справи передбачуваного масового вбивці, якщо показання свідків настільки розбігаються?

6.5. Логістичні та організаційні питання

Щоб розстріляти протягом двох днів 33771 або навіть набагато більше людей і знищити всі сліди (що неможливе за сучасних можливостей криміналістики!) потрібна неабияка організація та чудова логістика. Деякі аспекти цього вже обговорювалися в контексті конкретних питань, і через брак місця ці питання надалі не розвиватимемо.

Втім, потрібно підкреслити, що упоратися з тими проблемами було неможливо за тих екстремальних умов, що виникли зараз же після взяття Києва — через пожежі, вибухи і партизанську діяльність з одного боку і триваючі бої на фронті, що потребували людських і матеріальних ресурсів, а восени 1943 року ще й перед обличчям смертельної загрози створеної наступом радянської армії.

6.6. Забезпечення доказів

Чому ніхто ніколи не намагався забезпечити докази для доведення факту масового вбивства?

На противагу цьому, нещодавно після подвійного вбивства двох поліцейських, німецька поліція присягнулася, що перекопає весь військовий гірський полігон заради знаходження вбитих²⁴.

Коли в 1993 р. в Федерального управління кримінальної поліції Німеччини виникли неприємності у зв'язку з невдалим арештом терористів в Бад Кляйнені (один терорист був за сумнівних обставин застрелений поліцейським, інший арештований, через що міністр подав у відставку, а високопоставленого чиновника звільнили з посади), докази на місці події вичісували майже гребінцем, а експертизи для цього розслідування доручили провести вітчизняним і зарубіжним інститутам. Допитали всю антитерористичну спецгрупу, речові докази порівняли з показаннями свідків — зробили практично все можливе, щоб виключити будь-які сумніви.

Але у разі Бабиного Яру досі сліпо вірять свідкам (ще від славних сталінських часів!), не звертаючи уваги на те що їх заяви сповнені протиріч і найдурніших неможливостей.

Чому ніхто навіть не поворушив пальцем для збереження трупів і останків, речей, знарядь вбивства і т. д., навіть за великих сумнівів щодо наявності незліченних жертв? Чи відповідають такі дії влади обов'язковим міжнародно-правовим принципам?