— Антена, — коротко зауважив Фредо Вікторе.
Автомобіль майже спинився. Його колеса ледве поверталися. Несподівано щось зашаруділо в мовчазних досі радіорепродукторах. Раптом почулося пронизливе завивання, подібне до звуку сирени. Натовп тривожно замовк.
І в цьому мовчанні залунав міцний голос. Це не був голос попереднього басовитого диктора, що прославляв, захлинаючись, танки і панцерники. Це був зовсім інший голос. Спокійний, чіткий, він рівно і роздільно вимовляв слова.
— Слухайте мене всі ті, хто досі слухав найманого диктора. Слухайте мене, того, хто не боїться ні фалангістського уряду, ні його кровожерних собак — жандармерії та поліції. І хай ніхто не пробує спинити мій голос, який лунає з урядових репродукторів. З цього нічого не вийде. Міцні радіоколивання мого передатчика остаточно підкорили собі урядову станцію, вона безсила передавати будь-що, крім мого голосу…
— Твоя правда, Фредо, це антена, — сказав тихо Педро.
— Слухайте мене всі, всі, — продовжував дивний голос. — Насамперед, я хочу захистити від можливої кари солдатів-механіків військових автомобілів і танків. Вони ні в чому не винні. Мотори їхніх машин цілком справні. Спинив усі чисто машини я відкритим мною і відомим тільки мені способом. Усі автомобілі і танки не рушать з місця, доки я не дозволю цього. Найманий диктор щойно прославляв ці машини, говорячи, що їх ніщо не спинить. Як бачите, це брехня. Така сама брехня, як і все, що говорить вам фалангістський уряд. Я спинив усі машини, навіть не виходячи з мого «Люцифера», з винайденого мною апарата, який проїжджає зараз перед вами вздовж Авеню дель Прадо…
— «Люцифер»! Цей автомобіль називається «Люцифер»!
— Дивна назва!
— Жахлива назва!
Перекриваючи гомін натовпу, мужній голос вів далі:
— Я навмисне назвав мій апарат «Люцифером». Хай попи вважають, що це — назва сатани, диявола. Це не так! Люцифером називають ранкову зірку, що з’являється на небі перед сходом сонця. Люцифер — це значить світлоносець!
— Ти чуєш, Фредо? — прошепотів схвильовано Педро. — «Зірка, що з’являється перед сходом сонця»… Що це визначає?..
Стурбований натовп загомонів знову. Тепер фалангісти і жандарми вирішили, нарешті, що їм робити. Безладними вигуками «геть!», «досить балаканини!» вони намагалися заглушити радіо. Де там! Гучний голос перекривав усе:
— Ті, що знали мене раніше, називали мене Сивим Капітаном. Я приймаю це ім’я і тепер. І кожна моя поява буде для фалангістського уряду грізним нагадуванням про те, що незабаром зійде сонце волі й правди. Воно розжене хмари, воно йде за мною, за моїм «Люцифером»!
Автомобіль сунув далі. Він рухався надзвичайно м’яко і плавко, особливо, якщо зважити на його величину.
Здаля пролунав кінський тупіт. Назустріч автомобілеві мчали вершники, озброєні гвинтівками й ручними кулеметами. Мабуть, генерали і поліція вирішили таки вжити заходів. Автомобілі, мотоцикли, танки стояли нерухомо, спинені таємничим Сивим Капітаном. Але залишалася жива сила — кіннота. І от, чи не цілий ескадрон вершників мчав уздовж Авеню дель Прадо, тримаючи напоготові зброю.
Ще не наблизившись до загадкового автомобіля, офіцер, який командував вершниками, вигукнув короткий наказ. Йому підкорилися не лише вершники, а й фалангісти та жандарми. Все це відбулося протягом кількох секунд.
Перетинаючи шлях «Люциферові», впоперек вулиці, припавши на одно коліно, став ланцюг солдатів, озброєних ручними кулеметами. Кілька десятків інших солдатів і фалангістів оточили дивний автомобіль з боків, націлюючись у нього з гвинтівок та кулеметів. Навіть ззаду живий ланцюг замкнувся шерегою жандармів та поліцаїв, що тримали напоготові револьвери. Тепер автомобіль посувався, оточений з усіх боків озброєними людьми, які чекали дальших наказів. Дивно, але автомобіль не лише не прискорив ходи, а, здавалось, навіть зменшив її.
Люди з тротуарів кинулися до найближчих воріт, побоюючись якоїсь сліпої кулі: адже незабаром мала розпочатися стрілянина.
Офіцер виїхав наперед, стримуючи коня, який помітно нервувався, намагаючись відстрибнути вбік від автомобіля. Підвівши руку в білій рукавичці, офіцер голосно вигукнув:
— Наказую спинитись! Інакше по автомобілю буде відкрито вогонь!
Автомобіль рухався далі, мов ніхто в ньому не чув цього загрозливого наказу. Кінь офіцера гарцював перед машиною, то відступаючи, то наближаючись до солдатів з кулеметами, що перетинали вулицю. Знов пролунав голос офіцера: