— Ви певні цього? — уважно запитав його начальник поліції.
— Безумовно! Я обдивився це місце. Ніде не залишилося сліду автомобіля. Упасти він міг лише в воду. Я наказав водолазам знайти автомобіль під водою, Таким чином «Люцифер» опиниться все ж таки в наших руках, пане начальнику!
Детектив сидів перед столом начальника, виструнчившись. Він уже бачив наказ про підвищення, бачив орден… Але начальник усе ще запитливо дивився на нього.
— О якій годині, кажете ви, потонув «Люцифер»? — нарешті запитав начальник поліції, нахиляючись над столом і вдивляючись в Моеха.
— О п’ятій годині сорок хвилин, пане начальнику, — чітко відповів Моеха.
Начальник поліції відкинувся в своєму кріслі. Його малесенькі оченята, не моргаючи, холодно дивилися на детектива. Навіть найменшої ознаки задоволення не помічав Моеха на цьому товстому обличчі. Сяючий орден помітно затьмарився в уяві детектива. Він сидів уже не так упевнено. Маленькі оченята звузилися ще більше. Начальник поліції взяв з стола папірець і подав його детективу.
— О п’ятій годині сорок хвилин, кажете? Хм… Познайомтеся з цим рапортом.
Моеха, не вірячи своїм очам, прочитав: «Розшукувана машина помічена східніше Кастелона близько Вільяносе дев’ять годин вечора. Уповноважений Кастелонського району…»
— Не може бути! — вихопилося в детектива. — Адже я на власні очі…
— Тоді прочитайте ще цей рапорт, — подав йому начальник другий папірець.
Літери стрибали перед очима Моеха, коли він читав: «Розшукуваний автомобіль помічений десятій годині вечора вздовж шляху на Пеньякерка. Спроби спинити не дали наслідків зв’язку великою швидкістю автомобіля. Уповноважений…»
— Теж не може бути? — насмішкувато зауважив начальник поліції. — Ні, Моеха, це щось не так. Очевидно, ви полювали не на того звіра… Ану, розкажіть мені тепер усе докладніше і як слід.
Моеха разом утратив усю свою впевненість. Уже не приховуючи нічого, розповідав про все, що відбулося в Фонтіверосі.
— Коли б не ця фантастика, про яку ви розповіли, Моеха, — сказав начальник, коли детектив закінчив розповідь, — я ладний був би повірити всьому. Але колеса, які крутяться в повітрі… автомобіль, який теж висить у повітрі… І цей стрибок у море, на скелі… все це мені не подобається. Я людина твереза. Чи не приснилося все це вам, Моеха?
— Пане начальнику, тоді все це приснилося і сотням солдатів, що були в Фонтіверосі…
— Ну хай, хоч я зважаю, що все це якісь фокуси, те, що називають оптичним обманом, — сказав начальник поліції. — Але як пояснити, що «Люцифер» не потонув, а з’явився знов? Що, він уміє плавати, чи що?
— Коли б він плавав, то я побачив би це з кручі, — відповів Моеха. — Адже з неї видно все навколо, на кілька десятків кілометрів.
Моеха провів рукою по спітнілому лобі. Що міг він відповісти? Адже ще в лісі він відчув, що стикнувся з справжньою фантастикою, неймовірною, нез’ясовною. Тепер ця фантастика ставала дедалі неймовірнішою.
Задзвонив телефон. Начальник поліції взяв трубку.
— Алло! Хто? Так, я слухаю вас. Вживаємо всіх заходів, пане міністре… Дозвольте доповісти: «Люцифер», за нашими відомостями, зараз перебуває десь біля Пеньякерка, на березі моря… Що?! Ви кажете, що зараз самі його чуєте? Через урядову радіостанцію? Але ж цього не може бути! Зараз, зараз перевірю, пане міністре!
Він поклав трубку. Олов’яні його оченята вп’ялися в Моеха. Товсте обличчя налилося кров’ю.
— Ганьба! Міністр глузує з нас. Загрожує звільнити… віддати під суд… Він каже, що урядова радіостанція передає промову Сивого Капітана… Включіть приймач!
Більше він не міг нічого сказати. Він упав у крісло і важко дихав. Товсті короткі його пальці розстібували гачок на комірі куртки.
Моеха включив приймач. Він відчував, що його пальці тремтять. Це вже було занадто. Може міністр помилився?
З репродуктора залунав знайомий голос. Він був не такий чіткий, як раніше. Щось заважало йому — якась далека музика, шипіння, гудіння, те, що техніки називають фоном. Проте, це був він, голос Сивого Капітана.
«… Уряд і поліція думали, що їм буде дуже легко спіймати мене, — говорив голос. — Це не так. Я не боюся ні фалангістського уряду, ні його жандармів і поліції. Я сповіщаю всім, що мій «Люцифер» не потонув. Він навіть не пошкоджений. Зараз я перебуваю в ньому і говорю з вами через столичну радіостанцію, підкоривши її генератор моїми хвилями…