Значнішими були вони всередині «Люцифера». Від великого поштовху під час вибуху міни лопнула труба, що подавала центральній установці рідкий водень. Це було найголовнішим, бо інші дрібні пошкодження виправити було порівняно легко.
Ернан Раміро дав команді перепочити: вона була надто втомлена важким переходом під водою. А ранком почався ремонт. Він тривав чотири доби. Після того на «Люцифері» поновили запаси рідкого водню й повітря в балонах.
І сьогодні ранком «Люцифер» вирушив. Куди? Цього не знав ніхто, крім Капітана. Команда не звикла, мабуть, допитуватися про його наміри. Можливо, знав щось Валенто Клаудо. Але сьогодні і він був на диво мовчазний.
Раптом Марта увірвала думки Олеся. Вона вказувала на приймач:
— Ти чуєш, Алексо? — мовила вона збуджено. — Це про нас!
Справді, диктор говорив:
«… урядове повідомлення про загибель державного злочинця Ернана Раміро, більше відомого під ім’ям Сивого Капітана, та його автомобіля «Люцифер» і цілої його команди, складеної з таких самих злочинців. Слухайте це повідомлення! Внаслідок енергійних заходів державної поліції під керівництвом уповноваженого детектива Алонсо Моеха, автомобіль Ернана Раміро затонув у центральному озері лісу Фонтівероса, обстріляний артилерією. Для більшої певності в озеро були скинуті глибинні бомби, які остаточно зруйнували автомобіль. Це доведено тим, що на поверхню озера виринули окремі частини автомобіля, зруйнованого вибухами бомб. Уповноважений поліції детектив Алонсо Моеха нагороджений орденом Білого Голуба та грошима в сумі двісті тисяч пезет…»
Олесь посміхнувся: Моеха нагороджений, а вони, вся команда «Люцифера» і сам чудесний апарат Сивого Капітана, — слухають повідомлення про свою загибель! Просто смішно!
В цю мить пролунав сигнальний дзвоник, що сповіщав про підйом на поверхню моря. Через хвилину Олесь стояв уже на палубі «Люцифера», дивлячись на піняві хвилі і далекий берег, що синів на обрії. Поруч із ним пролунав голос Сивого Капітана:
— Тут краще, ніж було під водою, Олесю?
Сивий Капітан стояв біля юнака в своєму звичайному одязі — високих чоботях, без шапки, в жовтій шкіряній куртці, поклавши руки в кишені. Завжди бліде його обличчя трохи порожевіло під подувами морського вітру, що розвівав його кучері. І сиве пасмо в тих кучерях було, як срібна стрічка. Ясні сірі очі спокійно і запитливо дивилися на Олеся з-під густих кошлатих брів.
— Звісно, краще, — відгукнувся весело Олесь. І додав лукаво: — Зокрема для небіжчиків, як ми з вами, Капітане!
— Що таке? — перепитав Раміро.
— А, та ви цього ще не знаєте! — засміявся юнак і коротко переказав Сивому Капітанові те, що чув щойно по радіо.
Ернан Раміро нахмурився. Він вийняв одну руку з кишені і поклав її на поруччя, стиснув його.
— Вони хочуть моєї загибелі, — сказав він похмуро. — Але цього вони не дочекаються. Досі я був м’якосердим. Далі такого не буде. Тепер прийшла моя черга наказувати.
Щось незнайоме досі Олесеві забриніло в його голосі, — владне, сухе і загрозливе.
— І почну я свій наступ негайно, — продовжував Сивий Капітан таким самим владним голосом. — Озирнися, Олесю!
Юнак швидко повернув голову туди, куди дивилися примружені очі Ернана Раміро. Не далі як за кілометр від «Люцифера» плив, розрізаючи хвилі гострим носом, сірий присадкуватий військовий корабель. Його середня частина була немов зрізана, палуба в цьому місці зовсім наближалася до поверхні води. Дві широкі труби випускали густий дим, що розстилався темною хмарою позаду корабля. Міноносець мчав прямо на «Люцифера».
Ернан Раміро нахилився до тонкої переговорної труби, що правила за стовпчик поруччя, і неголосно сказав:
— Увага, Валенто! Міноносець наближається. Чекайте наказів!
Олесь побачив прапор на кормі корабля. То був прапор фалангістської Іберії! Ось на щоглі міноносця з’явилися дрібні барвисті прапорці. Сивий капітан проговорив:
— Він запитує прапорцями, хто ми. Але незабаром він і так впізнає нас…
Міноносець наближався на повну швидкість. Ось уже стало видно на його борту постаті офіцерів з біноклями. Сивий Капітан все так само нерухомо стояв на палубі «Люцифера», що погойдувався на місці.
«Що хоче зробити Капітан? — подумав Олесь. — Чому ми стоїмо?..»
— Гей, на судні! — долинув гучний голос з міноносця, підсилений рупором. — Хто ви такі?
— Нечемно запитувати, не назвавши себе, — голосно і спокійно відповів Сивий Капітан, дивлячись на міноносець.