А що, коли Сивий Капітан приберігає на всякий випадок ще якісь невідомі досі пекельні винаходи. Адже він винахідник, той Ернан Раміро.
Вістря олівця в руці начальника поліції хруснуло і зламалось. Він згадав про таємниче з’явлення в його кабінеті листа Сивого Капітана після першої промови Ернана Раміро по радіо. Як потрапив той лист до кабінету — це й досі залишилося нерозв’язаним.
— Залишаються поки що не використані можливості і з нашого боку, — пробубонів начальник поліції. — Наприклад, психологічні впливи. Спробуємо вжити їх. Головне — не розгублюватись, не втрачати ясності мислі і присутності духу. Він вважає себе, мабуть, уже переможцем. Тим краще! А ми його й підчепимо, підчепимо…
І начальник поліції схилився над письмовим столом.
Ще до обіду на вулицях Столиці з’явилися оголошення державної поліції. Літаки приставили пачки оголошень до найдальших закутків країни. Державна поліція цього разу діяла надзвичайно спритно й оперативно.
Люди збиралися коло оголошень, читали їх, боязко переглядались і швидко йшли геть, бурмочучи про себе:
— Вони полюють один на одного, скажені. Але навіщо вбивати інших, непричетних до цього людей? Проклятий час! Ніколи не знаєш, звідки чекати лиха!
В оголошенні державної поліції говорилося:
1. Кожен, хто співчуває Сивому Капітанові, буде заарештований.
2. Винні в поширенні антидержавних чуток каратимуться з усією суворістю.
3. Виявлені спільники так званого Сивого Капітана будуть негайно страчені.
4. На кожен новий злочин Ернана Раміро державна поліція відповідатиме стратами заарештованих його спільників.
5. Завтра, о 9 годині ранку, у в’язниці Сан-Сальвадор буде страчено першого з виявлених спільників Сивого Капітана, злочинця Педро Дорілью.
Весь день після несподіваного нападу панцерників «Люцифер» нестримно прямував на південь. Знищивши кілька артилерійських застав по дорозі, авіамобіль опинився, нарешті, в дикій скелястій місцевості недалеко від моря. Тут «Люцифер» зробив велике коло. Ернан Раміро хотів пересвідчитися, що поблизу від місця, де мусив спинитися «Люцифер», не було ворожих постів і застав. Тільки після того він скерував машину до вузького міжгір’я, зарослого густими деревами і схованого між скелями. Тут «Люцифер» спинився.
— Якщо хочеш, Олесю, — сказав Валенто Клаудо, входячи в каюту, — я тобі тут дещо покажу.
Юнак погодився. Було так приємно подихати свіжим нічним повітрям, вийти хоча б на час з машини, не відчувати того гнітючого настрою, який тепер панував у ній… І вони вийшли з машини.
— Одвідаймо мого родича, мисливця, який живе в цьому міжгір’ї. Мені не часто доводиться його бачити. Але ми дуже дружимо. Коли йому що потрібно, він завжди знайде у мене допомогу. І я знаю, що мій старий Хуан Гомец завжди радий бачити мене. Зараз ти побачиш його, Олесю.
І дійсно, за другим поворотом Олесь помітив неясне світло, що вибивалося з маленького віконця мисливської хатки. На стук вийшов високий чоловік в сільському одязі, з гвинтівкою в руці.
— Не дуже гостинний у тебе вигляд, Хуане, — весело сказав Валенто. — Це я, Валенто, а це мій приятель.
Несподівано чоловік з рушницею відступив за двері, мов не помічаючи простягненої руки Валенто.
— Не наближайся, Валенто Клаудо, — рішуче відповів він. — Нам з тобою нема про що говорити. Іди своїм шляхом, чоловіче.
— Хуане, ти збожеволів! — роздратовано мовив Валенто.
— Ні, я не збожеволів. Я дуже любив тебе, Валенто. І вірив тобі. Ти був людиною, яка ненавиділа кривавих фалангістів, так само як і я. Разом з тобою ми билися проти них, захищаючи республіку, захищаючи народ. Тепер ти проти народу, отже й проти мене. Іди, Валенто.
— Хуане, ти помиляєшся!
— Ні, я не помиляюсь. Разом з твоїм Сивим Капітаном ти йдеш проти народу, бо прирікаєш його на нові страждання. Твій Капітан бажає стати господарем країни і, мабуть, буде не кращим від генерала Фернандоса. А тим часом фалангісти розстрілюють республіканців, страчують заарештованих робітників, обвинувачених у прихильності до Сивого Капітана. Нам з тобою не по дорозі, Валенто. Ти називав себе другом Педро Дорільї, а завтра його стратить поліція через тебе й через твого Сивого Капітана.
— Що? — несамовито вигукнув Клаудо.
— Ти знаєш це краще від мене, Валенто. Педро Дорілья буде завтра страчений. — Гомец на мить зник у хаті.
Потім він вийшов і жбурнув до ніг Валенто зім’ятий аркуш паперу.
— Візьми, Валенто, і йди від мене. Ти знаєш: коли я щось сказав, то моє слово тверде. Облиш мене і не приходь більше.