Мисливець зник у хаті, зачинивши за собою двері. Клаудо схопив папір і побіг назад, уривчасто говорячи на ходу:
— Вони стратять Педро… Хуан прогнав мене… Я проти народу… ні, ні…
Ось і «Люцифер»! Клаудо кинувся до каюти Ернана Раміро.
— Капітане! Негайна справа. Капітане!
Не знаходячи слів від хвилювання, Клаудо подав Ернану Раміро зім’ятий аркуш — оголошення поліції.
— Педро Дорілью завтра стратять, Капітане… А Марта? А ваша обіцянка?..
Ернан Раміро зім’яв оголошення в руці. Його кошлаті брови зійшлися над переніссям.
— Гаразд, Валенто! Я виконаю свою обіцянку. Оголосивши себе владарем країни, я не можу припустити, щоб поліція стратила того, кого вона вважає моїм спільником. Команду — по місцях, Валенто.
Гучно задзвонив сигнальний дзвоник. З кают вибігли люди. Валенто зник разом з Капітаном. А Олесь, украй схвильований, побір до Марти:
— Марто, «Люцифер» вирушає, щоб звільнити твого батька!
Раптом затремтіла підлога, але не так, як раніше. Здавалося, вібрує весь корпус «Люцифера». Такого при Олесеві не було ніколи. Може, зіпсувався механізм?
Підлога тремтіла все більше й більше. Пролунав пронизливий свист. Тепер чути було тільки гучне шипіння, мов звідкись під великим тиском виривалась пара. Відчинилися двері. Клаудо збуджено гукнув:
— Олесю! Марто! Ідіть сюди. За мною! Я покажу вам щось таке, від чого у вас захопить подих.
Куди веде їх Валенто? На дах. Чому?.. Міцний подув вітру примусив Олеся схопитися за поруччя. І в ту ж мить він схвильовано вигукнув:
— Марто, ми летимо! «Люцифер» летить!
Схилившись над поруччям, відвернувшись від гострого вітру, що викликав на очах сльози, вони втрьох дивилися вниз. Далеко-далеко під ними повільно пливли якісь неясні тіні. Де-не-де виднілися вогники сіл і невеличких містечок. «Люцифер» летів високо над землею, без шуму й гуркоту, властивого літакам. Тільки одноманітне шипіння долітало звідкись знизу.
— То шумлять ракетні апарати, — пояснив Валенто Клаудо. — Вони підштовхують «Люцифер» угору.
— Ніколи не думав, що «Люцифер» може й літати! — прошепотів Олесь. — А він ось узяв і полетів… вперше при мені…
— Ні, друже, це не вперше, — сказав Валенто. — Тільки тоді ти спав, коли ми летіли над Столицею. Капітан вирішив приставити начальникові поліції листа. Ми тихенько опустилися над будинком поліції і вкинули у вікно начальника лист. Не знаю вже, чи догадався він, як саме це було зроблено… Не думаю. А здивувався, мабуть, здорово.
— Батьку мій, любий батьку! — зітхнула Марта. — Невже ж і справді ми побачимося з тобою, будемо знов разом, як і раніше!..
— Будете, Марто, будете! — бадьоро ствердив Валенто Клаудо.
«Люцифер» швидко линув на північ, до Столиці, до в’язниці Сан-Сальвадор.
Проте, чи не передбачали плани хитромудрого начальника поліції того, що Ернан Раміро зробить спробу врятувати Педро Дорілью?..
Розділ вісімнадцятий
КІЛЬЦЕ ПАСТОК
Велика будівля в’язниці Сан-Сальвадор була оточена високою кам’яною стіною. По чотирьох кутах височіли спостережні пости з кулеметами. Озброєні вартові обходили весь час в’язницю вздовж широкої смуги між головною будівлею та високими стінами. Проникнути до в’язниці було неможливо.
Але не пересвідчитися в цьому їхав сюди начальник поліції. Сидячи в автомобілі, він говорив Алонсо Моеха:
— Я стріляний горобець, Моеха. Я певний, що Ернан Раміро спробує звільнити Педро Дорілью. Але як саме він буде робити це? Не знаю… Але дещо ми приготували, хо-хо-хо!..
Дивні безформні споруди виднілися на тротуарах. Там були навалені якісь речі, мішки, каміння, покладені одна на одну загорожі.
— Все це стане зразу барикадою, щойно тут з’явиться «Люцифер», — посміхнувся начальник поліції. — Він тільки проїде, а ми — клац! — і закрили йому зворотний шлях. Хо-хо-хо, хай застряне! А це як вам подобається, Моеха?
Він вказував на темні тіні, що виднілися під ворітьми великого будинку.
— Це гармати, Моеха. Вони теж чекають…
— Щоб Сивий Капітан зіпсував їх своїм електричним впливом?
— О, ні, — посміхнувся начальник. — Хіба даремно я радився з ученими? Затвори цих гармат з спеціального стопу, який не можна намагнітити. Вони стрілятимуть, хоч як впливатиме на них Ернан Раміро електричними хвилями.
Кожна вулиця, кожне перехрестя в районі в’язниці Сан-Сальвадор були перетворені на підступні пастки. Не було жодного проходу чи проїзду до в’язниці, де б не чергували ще звечора озброєні люди, звідки не виглядали б протимагнітні гармати.