Біржа — це млин. Одних вона перемелює, інших відсіває, але одиничні зерна відскакують від жорен, падають у бруд, щоб потім заколоситися багатством.
Кожен певен, що перемелять не його, кожен певен, що проросте й заколоситься саме він. Біржа — божевільня, де божевільні не помічають один одного, бо не хочуть помічати. В натовпі біржі людина губиться, як піщинка на морському березі, бо вона думає лише про себе, тільки про свою удачу.
Тому поява на біржі високого ставного чоловіка в гарно зшитому костюмі не викликала сенсації. Його не помітили навіть ті, хто провів на біржі майже все своє життя, на нього, звичайно, не звернули уваги ті, хто бував на біржі піратськими нападами. Але вже через годину високий ставний чоловік примусив біржу не тільки помітити себе, а навіть прикувати до своєї персони увагу. Зробити на біржі це міг або фінансовий геній, або самогубець.
Біржа одностайно визнала високого шукача удачі самогубцем. У діях його не було ніякої логіки. Власне, не це привернуло до нього увагу, бо логіка на біржі — справа відносна. Те, що здається логічним, продуманим, закономірним жовторотому шукачеві — сотня-друга доларів, — у біржового зубра, у професіонала не викличе навіть посмішки. Він просто полінується зневажати такі очевидно безглузді фінансові операції. На біржі всі проти всіх, тут навіть зневагу треба заслужити.
Високий власник чорного костюма заслужив зневагу й звання божевільного самогубця тільки масштабністю своїх фінансових операцій. Він раптом почав купляти оберемками явно безнадійні акції, і вже через годину вони підстрибували на кілька пунктів. Декілька жовторотих авантюристів-фінансистів пішли за ним, і це навіть викликало пожвавлення поміж зубрів.
— Майкл, ти бачив коли небудь божевільного? — запитав один маклер в іншого.
Колега тільки знизав плечима. Потім подумав і сказав:
— Хлопець хоче пересмикнути карту. Він думає зіграти на штучному підвищенні, потім швидко продати скуплені папірці й поцупити різницю. Але ти, Білл, розумієш, що подібні штуки не робляться у таких масштабах. Красунчик чув дзвін, але не знає, де він. Він згорить до бісової мами, і завтра його костюм можна буде бачити у вікні якої-небудь крамнички десь у Китайському кварталі.
Через хвилину зубри-маклери, заклопотані своїми справами, забули про “красунчика”. Але він знову нагадав про себе.
“Красунчик” скупляв акції, як закоханий скупляє квіти для коханої, він поводив себе, як багатий ласун у кондитерській. “Красунчик” почав замітати все підряд, причому скупляв у такій кількості, що біржа насторожилась.
Веселун маклер знову почав смикати за рукав свого друга Майкла:
— Послухай, Майкл, цей хлопець поводить себе так, ніби в його жилетній кишені філіал національного банку.
Майкл знову знизав плечима, але цього разу довго не мовчав:
— Тут або якесь дивацтво, або…
Що криється за тим “або”, Білл так і не дізнався, бо на біржі почало творитися чорті й що. “Красунчик” у гарно зшитому костюмі почав раптом за безцінь продавати ті акції, які, навпаки, треба було скупляти, й за дорогу ціну скупляв ті, котрі, без сумніву, було потрібно збувати з рук. Зубри-маклери тільки знизували плечима, а основна сила аматорів-авантюристів зовсім розгубилася.
— Дивачить, дивачить хлопчик, — уже остаточно впевнився той, котрого назвали Майклом, і так само остаточно втратив будь-яке зацікавлення до “красунчика” і до його божевільних фінансових операцій. Але біржовий “заєць” Білл не задовольнився такою відповіддю, пірнув у натовп і кудись зник.
Зараз “красунчик” став центральною фігурою на біржі. Фінансових геніїв він одштовхнув набік, і вони просто спостерігали, не купуючи і не продаючи. Їм потрібно було спершу відшукати логіку у вчинках цього “красунчика”, а вже потім ламати йому хребет. Логіки в його вчинках поки що не було ніякої, і вони, попередивши по телефону своїх клієнтів і розповівши їм, що тут робиться, вичікували.
Хвилин за п’ятнадцять поміж маклерів з’явився Білл. Біржові маклери — стріляні горобці, й для них важкенько вигадати сенсацію. Більше того, навіть тоді, коли сенсація сталася, вони стримують свої емоції і вдають, що сенсації ніякої не було, а як і була, то не про них. Білла знали як такого, що не перший рік годується з біржового корита, й біржа для нього була рідною оселею. Білл орієнтувався на біржі, як водій таксі на вулицях рідного міста. Й раптом Білл повернувся з обличчям жовтим і пожмаканим, як виплюнута гумова жуйка.
— Я був у Стіва, — тихо сказав він, — цей хлопець не дивачить… Він діє за дорученням якогось містера Живокіста…
— Значить, він залишить цього містера… як він там, без штанів!
— Він залишить без штанів нас. Цей хлопець руйнує біржу, як слон комашник.
Маклери зареготали. Це було справді смішно. Біржу не можна зруйнувати так само, як не можна перевернути земну кулю. Правда, Архімед запевняв, що земну кулю можна перевернути, маючи опертя. Що ж до біржі, то тут, мабуть, і опертя не допоможе. На біржі може бути розчавлено чимало людей, чимало фірм, навіть компаній, але сама біржа залишається непорушною і байдужою до їхньої долі, як єгипетський сфінкс до долі якого-небудь скорпіона, розчавленого верблюжим копитом.
Але Білл не поділяв їхніх веселощів.
— Учора, — сказав він, — на поточний рахунок цього містера Живокіста в підвалах Національного банку лягло щось важке, блискуче, жовте. Підозрюють, що того жовтого, важкого, блискучого дуже й дуже багато, панцерники зробили кілька рейсів.
Хтось тихесенько свиснув, у декого на обличчі розпливлася скептична усмішка, але люди, які добре знали Білла, зрозуміли, що він не жартує. Їх здивувало, чому Білл назвав не приблизну суму, а натякнув на золото. Так, золото возять у панцерниках, так, золото лежить у підвалах Національного банку, але справжні бізнесмени мають справу не з золотом, а з паперовими грішми й з вартісними паперами. Золото така ж реальність, як і сам бог. Віруючі знають, що він є, але мало кому з них доводилося бачити живого бога.
— Золото? Яке золото? До чого тут золото?
— Не знаю. Кажуть, багато золота, дуже багато. І ще… Кажуть, тут уплутаний Гартман.
— Гартман? А-а-а… Спекуляція з азійським золотом. Може бути! Може бути і два панцерники, й чотири, й усе ж цей красунчик пустить свого господаря з торбою. Може, він хоче купити біржу?
І для досвідчених біржових зубрів “красунчика” в гарно зшитому костюмі більше не існувало. Зараз біржа ковтне його золоті панцерники, курс акцій вирівняється, одні понизяться, інші підвищаться. Усе стане на свої місця, і “красунчик” піде звідси голий як бубон. Так йому і треба: не відкушуй більше, ніж можеш ковтнути. Біржова гра, як і кожна гра, має свої правила, й лихо тому, хто її порушить.
Але щось не було видно, щоб маклер-дебютант виявляв які-небудь ознаки занепокоєння. Він поводився з колонками цифр, як трирічний малюк з кубиками: то складав їх, то розкидав, то знову згортав докупи.
Звідки було знати навіть найдосвідченішим з біржовиків, що зараз вони вступили в двобій з доскональною електронною машиною, що набрала вигляду “красунчика” у гарному костюмі? Поки вони обдумували один хід у складній біржовій грі, Мідас (бо не важко здогадатися, що “красунчик” був саме Мідасом) робив сотні найсміливіших ходів і виконував тисячі найскладніших фінансових операцій.
Через кілька годин на біржі Мідаса помітили по-справжньому. Багато маклерів кинулися до телефонів. Вони боялися робити будь-що на свій страх і розсуд і вдалися до хазяїв по консультації. І внаслідок містер Нокс мусив на п’ятнадцять хвилин раніше відпустити масажистку, містер Квокс не допив п’ятий коктейль, містер Локс перервав партію в бридж, містер Докс незаслужено образив коханку, містер…