Знаряддя, що застосовувалося, — це, найпевніше, залізний або свинцевий прут завтовшки приблизно сім сантиметрів. Певна річ, важливо відрізнити ці пошкодження від тих, що могли з’явитися внаслідок транспортування тіла і його «вкладення» в ущелину, але посмертні синці поводять себе інакше…»
Ньєман скинув коротким поглядом на присутніх: очі нажахані, на скронях зблискують краплини поту.
«…Щодо верхньої частини тіла. Обличчя ушкоджень не зазнало. На потилиці видимих синців немає…»
— Жертву не били по обличчю? — перепитав комісар.
— Ні. Здається навіть, що вбивця намагався його не торкатися.
Кост опустив очі у свою доповідь, маючи намір читати далі, але Ньєман знову зупинив його:
— Зачекайте. У вас там, мабуть, іще багато?
Медик нервово закліпав і став гортати свій звіт.
— Ще кілька сторінок…
— Гаразд. Ми це все дочитаємо пізніше, кожен окремо. Назвіть нам краще причину смерті. Жертва померла внаслідок завданих їй ран?
— Ні. Цього чоловіка було задушено. У цьому немає жодних сумнівів. Задушено металевим дротом діаметром приблизно два міліметри. Я сказав би, що це може бути велосипедний гальмівний тросик, струна фортепіано, щось такого ґатунку. Дріт урізався в тіло на відрізку завдовжки п’ятнадцять сантиметрів, розтрощив голосову щілину, розірвав м’язи гортані й перетнув сонну артерію, викликавши кровотечу.
— Коли настала смерть?
— Тяжко сказати через таку покарлючену позу тіла. Уся ця гімнастика порушила процес трупного задубіння і…
— Хоча б приблизно.
— Я сказав би… наприкінці дня суботи, між восьмою і дванадцятою годинами вечора.
— Отже, убивця напав на Кайюа, коли той уже вертався зі свого походу?
— Не конче. Як на мене, катування могло тривати довго. Я радше думаю, що Кайюа схопили вранці й мордували протягом цілого дня.
— Як гадаєте, жертва чинила спротив?
— Не можу сказати, зважаючи на численні рани. Певним є лише одне: чоловіка не оглушили. Він був зв’язаний і притомний протягом усього сеансу тортур: про це свідчать сліди від мотузок на зап’ястках і передпліччях. З іншого боку, на жертві немає жодних слідів від кляпа, а отже — її кат не боявся, що хтось може почути крики.
Ньєман присів на підвіконня.
— А що ви скажете про самі тортури? Це справа рук професіонала?
— Що ви маєте на увазі?
— Це можуть бути якісь відомі методи, що використовуються, наприклад, військовими?
— Я не фахівець у цій галузі, але ні, гадаю, що ні. Натомість я сказав би, що це вчинив якийсь… шаленець. Божевільний, який хотів дістати правдиві відповіді на свої запитання.
— Чому ви так гадаєте?
— Убивця прагнув змусити Кайюа заговорити. І Кайюа заговорив.
— Звідки знаєте?
Кост скромно стенув плечима. Попри те, що в приміщенні було жарко, він так і не скинув куртки.
— Якби вбивця катував Ремі Кайюа лише для власного задоволення, то довів би тортури до кінця. А він, як я вже сказав, убив свою жертву іншим способом. Задушив дротом.
— Сліди сексуального насильства?
— Жодних. Убивця вочевидь не сексуальний маніак.
Ньєман пройшовся перед партами, намагаючись уявити собі чудовисько, здатне завдати людині такої муки. Він силкувався побачити всю сцену як сторонній спостерігач, але марно. Він не бачив нічого. Ні постаті, ні обличчя. Тоді комісар став думати про чоловіка, якому довелося зазнати таких мук, про те, що він міг бачити, потрапивши в пастку між смертю і стражданнями. Перед Ньємановими очима замерехтіли хижі рухи, заблимали коричневі, жовті, червоні плями. Град ударів, нестерпний біль, вогонь, кров. Про що Кайюа думав у останні хвилини перед смертю? Ньєман чітко й голосно промовив:
— Розкажіть нам про очі.
— Про очі?
Це Барн перепитав. Від здивування голос його зірвався. Ньєман сподобив його відповіддю:
— Атож, про очі. Я помітив це ще в лікарні. Убивця вирізав жертві очі, а порожні очниці, схоже, заповнив водою…
— Саме так, — підтвердив Кост.
— Розповідайте з початку, — звелів йому Ньєман.
Медик заглибився в свої нотатки.
— Убивця підняв жертві повіки, просунув під них гостре знаряддя, перетнув окорухові м’язи й зоровий нерв, а потім витягнув очні яблука. Після цього ретельно вичистив очні ямки, вишкріб аж до кістки.
— Під час цього всього жертва була вже мертвою?
— Невідомо. Але сліди кровотечі, які я виявив у цьому місці, можуть свідчити якраз про протилежне: Кайюа на той час був іще живий.
По цих словах запала тиша. Барн зробився мертвотно-блідим, Жуано заціпенів від жаху.
— А потім? — запитав Ньєман, щоб розірвати обійми страху, які щосекунди стискалися дедалі міцніше.
— Пізніше, коли жертва була вже мертва, убивця наповнив орбіти водою. Мабуть, річковою. Потім обережно затулив повіки. Ось чому очі були заплющені й опуклі, наче ніхто їх не вирізав.
— Повернімося ще до видалення очей. Як ви гадаєте, убивця володів якимись хірургічними навичками?
— Ні. Або якщо й володів, то в дуже загальних рисах. Я сказав би, що тут, як і під час інших тортур, він діяв просто старанно.
— Яке знаряддя він використовував? Те саме, яким завдав усіх цих ран?
— Принаймні такого самого типу.
— Якого?
— Знаряддя фабричного виробництва. Приміром, канцелярський ніж.
Ньєман підійшов і став перед медиком.
— Це все, що ви можете нам розповісти? Більше жодних слідів? Жодних вказівок на місце злочину?
— На жаль, жодних. Перед тим як запхнути труп в ущелину, його ретельно обмили. І тому він нічого не може нам сказати про місце вбивства. Тим паче про особу вбивці. Можна лише припускати, що йдеться про чоловіка сильного і вправного. Це й усе.
— Цього мало, — пробурчав Ньєман.
Кост якусь хвилю помовчав, а потім, глянувши у звіт, сказав:
— Є ще одна деталь, про яку я не згадав… Щоправда, вона прямо не стосується вбивства.
Комісар нашорошив вуха.
— Що саме?
— У Ремі Кайюа не було відбитків пальців.
— Як це?
— Шкіра на пальцях у нього була така з’їжена, що не лишилося жодних папілярних ліній. Можливо, це наслідок опіку. Але дуже давнього.
Ньєман кинув погляд на Барна, але той тільки вигнув брови на знак, що йому про це нічого не відомо.
— Гаразд, перевіримо, — мовив комісар понуро.
Він підійшов до медика впритул, так, що аж торкнувся його куртки.
— А що особисто ви думаєте про це вбивство? Як ви його відчуваєте? Що вам підказує ваше лікарське чуття щодо цих тортур?
Кост зняв окуляри і взявся масувати повіки. Коли скельця знову були на своєму місці, очі його здавалися яснішими, немовби він промив їх. Голос медика теж став твердішим.
— Убивця дотримувався якогось темного ритуалу. Ритуалу, який мав закінчитися саме так: тіло в позі ембріона, засунуте в западину між скелями. Скидається на те, що вбивця все ретельно обміркував і чітко виконав задумане. А видалення очей, схоже, мало бути чи не найважливішою частиною цього ритуалу. І ще вода. Ця вода під повіками, замість очей. Убивця немовби хотів промити очниці, очистити їх. Зараз ми проводимо аналіз цієї води. Про всяк випадок. Можливо, знайдемо щось… якісь незвичайні хімічні показники.
Ньєман відсторонено кивнув на останні слова судового медика. Кост говорив про очисну роль води. Комісар, відтоді як побував біля маленького озерця, теж думав про катарсис, умиротворення. Вони з патологоанатомом обоє прийшли до того самого висновку. Там, над озером, убивця хотів змити якийсь бруд — можливо, просто очиститися від свого злочину?
Спливали хвилини. Ніхто не наважувався поворухнутись. Нарешті Ньєман, відчиняючи двері аудиторії, пробурмотів:
— До роботи. Не гаймо часу. Я не знаю, у чому мав зізнатися Ремі Кайюа, і лише сподіваюся, що це не потягне за собою нові смерті.
12
Ньєман і Жуано знову вирушили до бібліотеки. Перед тим як увійти, комісар скинув поглядом на свого молодшого колегу: обличчя лейтенанта було перекривлене. Ньєман, віддихуючись, наче легкоатлет, поплескав його по спині. Юний Ерік відповів йому кволою усмішкою.