Комісар стрибнув у вир колотнечі.
Він роздавав удари направо й наліво, гамселив кулаками й кийком. Збив із ніг якогось здорованя й заходився садити йому по ребрах, у живіт, по обличчю. Зненацька прийшов удар ногою справа, який він ледве встиг відбити. Ньєман, заревівши, випростався й ледве не зламав палицю об шию напасника. Кров кинулась йому в голову, у роті заніміло від металічного присмаку. Більше він не думав нічого, не відчував нічого. Він знав тільки одне: це справжня війна.
Раптом комісар побачив дивну сцену. Метрів за сто від нього чоловік у цивільному, геть потовчений, відбивався від двох хуліганів, які тримали його. Ньєман зауважив кров на обличчі вболівальника й те, з якою ненавистю методично завдавали йому ударів двоє інших. Наступної секунди Ньєман усе збагнув: на куртках пораненого та двох напасників були емблеми ворожих команд.
Фанатські порахунки.
Цієї самої миті чоловікові вдалося вихопитися з рук своїх мучителів і він побіг, рятуючись від них, у напрямку бічної вулиці Нунжессер-е-Колі. Двоє хуліганів пустилися навздогін. Ньєман відкинув кийок, розштовхав людей і кинувся за ними.
Почалася гонитва.
Ньєман біг тихою вуличкою, дихаючи розмірено й скорочуючи відстань до двох переслідувачів, які своєю чергою наганяли жертву.
Вони повернули праворуч і невдовзі опинилися біля басейну «Молітор», повністю обнесеного муром. Ось тут мерзотникам і вдалося спіймати нещасного. Коли в полі зору Ньємана опинився майдан Порт-Молітор, під яким ішла паризька кільцева дорога, бульвар Периферік, поліціянт не повірив своїм очам: один із напасників вихопив довгий ніж.
У зеленаво-синьому світлі вуличних ліхтарів Ньєман побачив, як лезо кілька разів угородилося в чоловіка, який упав навколішки, здригаючись від кожного удару. Напасники підняли тіло й перекинули через поручні вниз.
— НІ! — закричав поліціянт, вихоплюючи револьвер.
Спершись на якусь машину, він лівою рукою обхопив праву, що вже тримала руків’я зброї, затамував віддих і прицілився. Перший постріл. Схибив. Убивця з ножем здивовано обернувся. Другий постріл. Знову невлучно.
Ньєман побіг, стискаючи зброю в руці біля стегна, готовий до бійки. Його тіпало від люті: це ж треба таке — двічі не влучити в ціль без окулярів! Нарешті він вибіг на міст. Чоловік із ножем кинувся в кущі, що росли вздовж кільцевої дороги. Його спільник, розгубившись, завмер на місці. Комісар збив його з ніг ударом руків’я по шиї, схопив за волосся й поволік до стовпа з дорожнім знаком. Однією рукою прикував чоловіка. І тільки тоді перехилився через поручні й поглянув униз.
Тіло вбитого упало на шосе, і кілька машин переїхали його, перш ніж загальмували, утворивши величезний хаотичний затор. Машини зіштовхувалися, розбиваючись одна об одну, а над усім цим безладом розляглося несамовите ревіння клаксонів. У світлі фар Ньєман побачив, як один із водіїв нетвердим кроком ходить коло свого авто, тримаючись за обличчя.
Комісар скинув поглядом обік шосе й помітив яскраву нарукавну пов’язку вбивці, що зникав у гущавині листя. Ньєман негайно рушив за ним, ховаючи револьвер до кобури.
Утікаючи поміж деревами, убивця раз по раз озирався. Поліціянт не крився: нехай негідник знає, що головний комісар поліції П’єр Ньєман спустить із нього три шкури. Несподівано злочинець зник за пагорком. Звуки кроків посипаною жорствою алейкою підказали Ньєманові напрям: Отейський оранжерейний сад[7].
Комісар побіг туди. Сіре паркове каміння зблискувало в нічній темряві. Минаючи оранжереї, Ньєман помітив постать, що дерлася на мур. Він кинувся за нею і, перелізши на другий бік, опинився на кортах «Ролан Ґарроса»[8].
Ґратовані хвіртки не були замкнуті, і вбивця безперешкодно перебігав із корту на корт. Ньєман розчахнув хвіртку, залетів на червоний ґрунтовий майданчик і перестрибнув через першу сітку. Метрів за п’ятдесят від нього втікач сповільнився, виявляючи вже ознаки втоми. Він ледве здолав перескочити чергову сітку й побіг сходами вгору поміж сидіннями. Його переслідувач, натомість, здіймався легко, пружно, ледве чи й засапавшись. Ньєман був уже за кілька метрів, коли тінь, діставшись верхівки трибуни, шугнула вниз, у порожнечу.
Утікач упав на дах якогось будинку й миттю зник із очей, зіскочивши з іншого боку. Комісар відступив на кілька кроків, щоб розбігтися, а відтак стрибнув і собі. Він приземлився на посипаний жорствою плескатий дах. Унизу був газон, дерева. Довкола стояла тиша.
Ані сліду вбивці.
Поліціянт зістрибнув із даху й покотився по вологій траві. У втікача було тільки дві можливості сховатися: головна будівля, з даху якої він щойно спустився, чи простора дерев’яна споруда в глибині саду. Ньєман дістав із кобури свій «MR-73»[9] і притулився спиною до дверей позаду себе. Ті вільно відчинилися.
Комісар ступив кілька кроків досередини й завмер, ошелешений. Він опинився в облицьованому мармуром вестибюлі, де здіймалася кругла кам’яна плита з вирізьбленими на ній невідомими йому літерами. Позолочені сходи вели на горішні поверхи, гублячись у пітьмі. У півтемряві червоніли велюрові запони, зблискували розкішні вази… Ньєман збагнув, що потрапив до якогось азійського посольства.
Раптом знадвору почувся якийсь шум. Убивця був у іншому будинку. Поліціянт перетнув парк по газону й дістався дощаної будівлі. Двері досі гойдалися на завісах. Ньєман — ще одна тінь у темряві приміщення — прослизнув досередини. Морок, немов під дією чар, став іще щільнішим. Споруда виявилася стайнею, розділеною на стійла з різьбленими стінками й дверцятами, де стояли низькорослі коники з коротко підстриженими гривами.
Коні нервово здригалися. У повітрі миготіла солома. П’єр Ньєман рушив уперед, тримаючи зброю напоготові. Він минув одне стійло, друге, третє… Раптом — глухий звук праворуч. Поліціянт обернувся: лише копито, що стукнуло. Аж тут — дике гарчання ліворуч. Знову поворот, але запізно. Зблиснуло лезо. Ньєман ледве встиг ухилитися останньої миті. Ніж черкнув його по плечу й устромився в круп коневі. Кінь блискавично відбрикнув, і залізна підкова вгатила вбивцю по обличчі. Поліціянт, користаючись нагодою, кинувся на чоловіка й узявся молотити його руків’ям револьвера.
Він бив, і бив, і бив, доки зрештою різко не зупинився, дивлячись на лице футбольного хулігана, що перетворилося на криваве місиво. Уламки кісток випинали назовні крізь клапті шкіри. Очне яблуко вивалилося з очниці та звисало на сплутаних жилках. Убивця більше не рухався, на голові його досі була бейсболка в кольорах «Арсенала». Ньєман обернув револьвер і, тримаючи обіруч закривавлене руків’я, вставив дуло в розбитий рот фаната. Звів курок і заплющив очі. Він уже зібрався стріляти… коли пролунало різке дзеленчання.
Це дзвонив у нього в кишені мобільний телефон.
2
Три години по тому у вікні будівлі Центрального управління кримінальної поліції Міністерства внутрішніх справ, що тягнулася вздовж однієї з тих надто нових і надто симетричних вулиць кварталу Нантер-Префектур, усе ще жевріло кволе світло. Жмуток розсіяного й одночасно сфокусованого сяйва падав на робочий стіл, за яким у тіні сидів Антуан Реймс. Навпроти нього, по той бій світлового ореолу, вимальовувався високий силует П’єра Ньємана, який саме коротко відзвітував про гонитву в Булонському лісі. Реймс, скептично поглянувши на нього, запитав:
— І як там той тип?
— Англієць? У комі. Численні переломи лицевих кісток. Я щойно дзвонив до лікарні Отель-Дьє: вони намагаються пересадити йому шкіру на обличчя.
— А його жертва?
— Розчавлений машинами на кільцевій дорозі, біля Порт-Молітор.
— Господи Боже! То що ж там сталося?
— Порахунки між футбольними хуліганами. Серед уболівальників «Арсенала» були прихильники «Челсі»[10]. Під прикриттям бійки ці два хулігани з ножем підрізали фаната ворожого клубу.
Реймс, схоже, не надто переконаний, кивнув. По якійсь хвилі мовчанки запитав знову:
— А той твій? Ти впевнений, що це удар копитом довів його до такого стану?
7
Сад у Булонському лісі є структурним підрозділом Паризького ботанічного саду. Заснований у 1898 році Жаном Камілем Форміже, він спершу називався «Муніципальна флористика» й використовувався для масового вирощування квітів для потреб міста.
8
Тенісний комплекс, розміщений у XVI окрузі Парижа, на краю Булонського лісу. Побудований у 1927 році, названий на честь французького авіатора Ролана Ґарроса. Щороку тут відбувається Відкритий чемпіонат Франції з тенісу — один із турнірів Великого шолома.
9
«Манюрен MR-73» (фр.