І вічним сном у Лаврі [68] спочиває.
Борониш: бо султан завзятим кримцям
Грозив, що на гаки залізні буде
Їх мурзаків [69] за Україну вішать.
Поки мечем на заході ти сяєш,
На сході сонця упокій панує.
Чабан татарський з чабаном козацьким
В сопілку грають, сидя на могилі.
Чумак черкаський, каневський, брацлавський
Іде по сіль степами до лиману;
А мурзаки везуть свої сап'яни, [70]
Бакалії, габу, [71] шовки турецькі
І водять коні в Київ та в Немиров.
Степи окрились вівцями й добутком,
Бджола в землі воски беспечно ліпить,
І край наш рідний молоком та медом
Тече, мов та земля обітована.
Байда
Самусю! чом же Соліман не хоче
Мені з галер невольника віддати?
Я не бажав би за мої заслуги
Собі від нього іншої заплати.
Найбільша се була б козацька слава,
Коли б цвіла впокоєм Україна...
Та ні, не тим воно тут, брате, пахне:
Бездонна се крові та сліз пучина!
Що більше наші плакати-тужити,
То веселіш невіри будуть жити.
Споглянь кругом. Невольницькі се руки
Сади садили, мури муровали;
Невольники гіркими слізьми й потом
Сі дерева розкішні поливали.
Вони тесали з мармору мережки,
Прозірчасті узори-арабески.
Вони мечеті пишно зодягали,
Мов піною морською покривали,
Легкі, мов сон, мов щастя жартовливі,
Фонтанами під небеса пускали.
Ні, брате, ні! не нам тут раювати:
Якусь ми іншу мусим думку мати.
Тульчинський
Яку ж, мій князю?
Байда
Ще я не надумавсь,
Я тілько бачу, що турецькі ринки
Рясніють нашим людом українським.
Щоб заспокоїти мою досаду,
Зробили шибеницю уз Галату.
Страшна споруда: сім гаків залізних
Стирчать попід бойницями високо.
Із тих-бо то бойниць спихати будуть
Татар, котрі піймаються з ясиром.
Да птаство се не ловиться, а бранців
Знай на невольницькі базари возять.
Тульчинський
Мій князю й батьку! не одна неправда
Та хижа дикость бранцями торгує:
Козацтво наше хоче лупом жити,
Так як татарське - баришем ясирним.
Воно авули по степах руйнує,
Купців на суші й на воді пліндрує.
Байда
Я знаю добре наших Андиберів,
Та знаю й відкіля вони беруться.
Сто літ уже під турчином татаре
Козакувати учать Україну.
Крові та сліз гірких народне серце
Во віки вічні не простить тиранам.
Воно драконів вогняних рождає
І на турецьку землю напускає.
Тим, брате, не про те нам треба дбати,
Щоб турчина послугами з'єднати:
Ні, лучче боєм ворога впинити,
Меча йому у серце затопити!
Тульчинський
Мій князю! я - в руках у тебе кобза:
Ти по своїй мене вподобі строїш.
Ми всі, під надихом твоїм, як струни,
Гримим-рокочемо лицарські думи.
Байда
Під надихом моїм, Самусю-брате,
Забув єси й криницю вічну жизні,
Що божим раєм дише серед спеки
І дух наш у віки веде далекі.
Тульчинський
Нехай не знаю тих утіх на світі,
Що не судила доля побратиму.
Я кинув і коханнє, й рід-родину,
І рай мій, рідну землю, Україну.
Байда
Мені коханнє осмалило серце,
Мов блискавка на дубі верховіттє,
Да не струснуло, не заколихало,
І рівноваги серце не втеряло.
Ти ж, мій Самусю, процвітай-красуйся,
Мов пишна-свіжа у саду троянда.
Нехай твоїм я щастєм веселюся,
Твій побратим, чернець без ряси, Байда.
Тульчинський
Чернець?
Байда
Так, брате. Мов гірку отруту,
Зненавидів я світові утіхи
У ту пекельну, демонську минуту,
Як демони ввійшли у рай мій тихий.
Прогнав із серця погляд чарівничий,
Прокляв спокусливу лиху годину...
Замість чернечої волосяниці
Надів сталеву ковану тканину
І став ченцем. У мене віра - правда,
Молитва - подвиги лицарські.
Пости і бдіння - походи, нужди, праця,
А рай - над злом кривавий суд козацький...
В землі кралевській не знайшов я віри:
Нема там віри, де панує кривда.
Своє давняшнє руське княже право
Оддав король неситим можновладцям.
Воно ж то дук у нього наробило,
Срібляників вельможних породило.
Торгують правдою в дворі кралевськім,
Торгують нею і по панським дворам,
І так сей торг народові огидів,
Що дуками усіх заможних лає.
Погрожує руїною ся лайка,
Як під голоту злюки підлестяться...
Вповав я, буде правда в Солімана,
Наукою освіченого турка.
Гаруна Аль-Рашіда він праправнук,
Премудрого арабського каліфа.
За розум благородний та за щирость
Зробив царицею русинку-бранку; [72]
Помстивсь мечем над королем Филипом; [73]
Погрожує тройній тіарі римській;
І затремтіли перед ним народи,
Котрих поганами взиває Лютер.
Та ні! нема і в Солімана правди:
Обманює сераль [74] і Роксолану,
Високий розум нашептами губить
І праве серце мріями голубить.
Тульчинський
То як же, князю, нам добитись правди?
Де нашому мечу її шукати?
Чи знаєш що? Давно вже я вбачаю,
Що ти сумний, хмурний, мов Етна чорна.
Зітхаєш стиха, мов той бурний кратер
Перед розливом полом'я та лави!
Хоч ти мене підняв і в побратими,
На тебе я дивлюсь, як на Зевеса.
Не смів тобі я з думкою відкритись
І змалював георгіку в пустині.
Тепер же, під твоїм диханнєм бурним,
Нехай моє огнем палає слово.
Байда
Не я тебе, Самусю, мов ту кобзу,
Настроюю по власній уподобі:
Ти в серці маєш бельведерські струни, [75]
Гучні й дзвінкі, як Зевсові перуни.
Тульчинський
Великий цар сей турчин любомудрий,
І правди він жадає серцем щирим;
Та є на світі Геркулес великий, [76]
Що правдою воює всі язики.
Убив над Волгою страшного змія,
А другого - над Каспієм глибоким.
Його ім'ям козак, мов талісманом,
За горами сягнув до океана...
Байда
Ти про московського царя говориш...
Так, се потужний розум, серце праве.
Одно, одно...
Тульчинський
Що він із Візантії
Пересадив сліпих вождів до себе?
Дарма. Бо темна чернь - се "рід лукавий",
68
- Лавра - тут: Києво-Печерський монастир, який існував ще з часів Давньої Русі (1051). З 1598 р. він став Лаврою (великім православним чоловічим монастирем).
70
- Сап'яни - тонка м'яка шкіра різних кольорів, що виготовлялась звичайно з козлячих шкур і використовувалась для пошиття взуття.
72
- Дружиною турецького султана Сулеймана ІІ була українська дівчина Настя Лісовська (1505 - 1561) із м. Рогатина (нині - Івано Франківської обл. ), взята 1520 р. в полон кримськими татарами і продана в султанський гарем. Увійшла в історію під іменем Роксолани.
73
- Помстивсь мечем над королем Филипом... - У 1561 р. військо іспанського короля Філіпа ІІ зазнало поразки від турків у битві під Мостаганемі в Алжірі.
75
- Бельведерські струни - тобто струни Аполлона, від назви відомої скульптури бога Аполлона (Аполлон Бельведерський), який у давньо-грецьких і давньоримських міфах вважався покровителем мистецтв і муз. В переносному значенні - поетичний талант, натхнення.
76
- Геркулес - давньоримське ймення Геракл, героя давньогрецьких міфів, який відзначався великою фізичною силою і вчинив багато подвигів.