Андибер. Де ж ви її палили?
Костир. Да там же таки, на капудановій галері, як поплив Байда з побратимами передню пасти.
Андибер. Ну?
Костир. Ну, ми її гарненько взяли, роздягли. Молодших не було, самі біловусники: то ніхто й не согрішив, на голу дивлячись. А вона, проклятуща, звісно, кричить, мов порося перед Великоднем. А навіженним черницям треба повискакувати з галерної хатини. Молодша як позирнула, так і беркицьнула. То й кажуть, що справді вмира.
Андибер. Не вмре поки що. Жіноча смерть - кошача смерть. Я ж був убив Кабашну Настю, а вона таки долізла до замку. Не вмре й ця: згине під козацькими киями.
Костир. Та невже-бо таки, синку, ти на таке наваживсь? За нашого часу такого не бувало.
Андибер. Не бувало за вашого часу в нас і скиту, [105] а тепер буде.
Костир. У Січі б то в вас буде скит?
Андибер. Не в Січі, а в Великому Лузі.
Костир. Де ж він тут буде?
Андибер. Отут, о! на Півневім Скоку. Оце те й місце. От під цими розложистими дубами викопаємо печеру, кшталтом зимовника, та й буде скит.
Костир. Хто ж у цім скиту скитуватиме, синку?
Андибер. Хто ж, як не ти, батьку!
Костир. Я, синку?!
Андибер. Ти, батьку.
Костир. Ні, я вертаюсь на Русь, до Межигорського Спаса.
Андибер. Добре й тут буде тобі, діду.
Костир. Я лучче знаю, де мені добре.
Андибер. А отаманнє ще лучче зна. Вже ми присудили, щоб доживав ти віку між нами, козаками. Бо січовик не без гріха. Повскакували інші в гречку й поза морем. Треба ж комусь одмолювати або хоч покуту накидати. А ти в нас один такий письменник і спасенник.
Костир. Я, синку, така ж грішна людина, як і всі.
Андибер. Ні, батьку, ми тебе за святого вважаємо. Остерегав єси нас од Босфора,- на твоє й вийшло. Обіцяв одвернути погоню,- не було й погоні. А Псалтир знаєш увесь напам'ять іще з-під дякового дубця.
Костир. Ні, синку, лучче ми пришлемо вам за Пороги попа та збудуйте собі церківцю.
Андибер. Церква свята, да піп грішний. Так усюди по городах кажуть.
Костир. Не хочу я в Великім Лузі скитувати.
Андибер. Не хоче інший і гетьманувати, та шкода проти рожна прати.
Костир. Завтра, синку, аби подужчала молода черниця, рушаю за князьким почтом на Русь. Уже під неї і кінські носилки зроблено.
Андибер. Нехай би лучче Байда звелів під себе мари зробити.
Костир. Ой синку, синку! приставив єси до багаття горщика, та коли б він у тебе на голові не тріснув.
Андибер. Віщуй, віщуй, старий круку! Не боюсь твого віщування.
Увіходить вістовець.
Вістовець. Високоповажні батьки! Судня рада йде.
Андибер. А Байду на суд позвано?
Вістовець. Я сам його звав і на голому мечі судову цешку [106] подав.
Чути бубни й суремки.
Костир. Дак оце вже й Судня рада на Байду!?
Андибер. Три справи, батьку, сьогодні на судовій вазі важитимем: перва, щоб тобі в нас у Лузі дубовати, [107] про наші гріхи скитувати; друга, щоб Євине кодло спокусливе заразом з Байдою скарати; третя, щоб нову Січ на Чортомлику заснувати. [108] Дванадцятеро мужів громадських і тридцятеро наших чур козацьких не ступили ступнем на Хортицю, скоро пристала до пристані капуданова галера з бабами. Я ще на морі з човна на човен скакав, угрущаючи козацтво нашої старої матері на безчестя не попускати. Оце ж її збезчещено, сплямовано: то постане нова, неплямована Січ на Чортомлику. Вибирай, коли хочеш, під скит найлюбіше тобі врочище. З Чортомлика недалеко буде і до Півневого Скоку, і до Скоку Білого Коня, і до Вовчого, і до Овечого.
Там же.
Увіходить Судня рада.
Один з громадських мужів. Феську Ганжо Андибере, гетьмане Запорозький, батьку козацький! мужі громадські і чури козацькі проміж себе судили, речником тебе настановили.
Андибер. Дякую за честь і шану всю чернь військову, всю старшину низову. Сідаймо ж кружка, панове-браттє, преславне отаманнє, а молодші нехай стоя прислухаються, звичаїв козацьких набираються. Діду Костирю! чи бажаєш ти в Великому Лузі скитувати, милосердного бога за нас благати?
Костир. Панове козацтво, чесне лицарство, православне християнство! не хочу я в вас у Великому Лузі скитувати: бо в Межигорського Спаса буду за вас голосніш милосердного бога благати.
Андибер. Хто навчен, той спасен. Не раз єси на своїм віку отаманував, то й стусани козацькі коштував. Оце ж, або під Військовий суд нахиляйся, або з душею прощайся.
Другий з громадських мужів. Добрий речник з нашого гетьмана, тяжко добрий.
Третій. Гаразд говорить.
Четвертий. На все лихо вдався, ні в кого позаду не зістався.
Андибер. Оце ж, дідусю, обмислимо тебе смачною їжею й теплою одежею, живи в нас у скиту, поживай, а втікати не думай і не гадай. Чи чуєш, батьку?
Костир. Чую, синку.
Андибер. Коли чуєш, та не розумієш, то й кісточки в утеках посієш.
Увіходить Тульчинський.
Тульчинський
Князь Вишневецький вам, шановна радо,
Своє вітаннє посилає.
Андибер
Ми князя Вишневецького не знаєм:
У Судню раду Байду позиваєм.
Тульчинський
Шукайте ж Байди на землі козацькій,
Коли вона в вас є, а не на панській.
Андибер
Земля козацька там, де козаки постали.
Ми за Хортицю з ханом воювали.
Ми двадцять і чотири дні Орду громили,
В облюзі сидючи, конину їли.
Тульчинський
Хортиці сим ви ще не заслужили...
За неї бився предок Вишневецьких,
Козак болгарський, Святослав Великий,
І череп свій оддав ватазі дикій,-
Такій як ви,- що перш із ним дружила,
А потім на Дніпрі-Славуті вбила
І з черепа його ковша зробила.
Один із громадських мужів. Панове громадо, чесна радо! Чи не годиться йому за це пинфи дати...
Другий. Щоб не дождав удруге серед ради стояти, з громадських мужів кепкувати, з козацьких чур глузом глузовати?
Андибер
Посел - осел: що положи на спину,
Те й пре, не має ні страху, ні впину.
Третій. Праведна річ гетьманська.
Четвертий. Справа в нього щира козацька.
П'ятий. А знаєте що, панове радо, лицарська громадо? Коли б ми були в Байди коней позаймали, то й без суду б його скарали.
Андибер
Не честь і не подоба, миле браттє,
Таке в Великім Лузі виробляти,
108
- У 1593 р., після зруйнування Запорозької Січі кримськими татарами, нова Січ була заснована на острові Чортомлику, або Базавлуку.