Байда, князь Вишневецький

О синочку! то се тобі в Острозі

Княгиня Ілліна дала розмаю?

Чи, може, тирличем тебе поїла [6]

І до дочки твій дух приворожила?

Я ж думала, що ти шуткуєш з нами,

А ти до Гальшки любощами дишеш,

До католички серденьком палаєш,

Заручену свою забувши дома!

Хіба ж на те Катрусю я пестила,

Щоб ворог мій із неї насміявся?

Тульчинський тим часом говорить Катрусі мімікою про любощі. Вона відказує мовчки, що мислі її на небі.

Байда

Хто ворог твій, матусю?

Княгиня

Та Костецька,

Та ляхівка невірна, що відбила

Острозького Іллю в сестри моєї,

У бідної черниці. Не гріхом би,

Ладом хорошим і звичаєм добрим

Вона б на світ Катрусю появила.

Зав'яла квітка, вмерла бідолашна,

В чернецтві сором свій дівоцький скривши.

Я патріархові за розрішеннє [7]

Та за заручини дала сто гривень, [8]

І ти покинути Катрусю хочеш

Задля тієї Гальшки?

Катруся

Паньматусю!

Моя княгине, сонечко сирітське!

Не жур його і не вгрущай за мене.

Я мушу гріх тяжкий спокутовати,

Волосяним рубком чоло зв'язати. [9]

Княгиня

Ти? в монастир іти? Ти, пишна вродо,

Людського виду квітко світозарна!

Ти в келію любов мою зачиниш,

Постами та бдіннєм її замучиш?

Катруся

Не я, княгине, рідна мати буде

Пости постити, довгі ночі бдіти.

Вона свою вложила в мене душу,-

Її душа подвижництва жадає.

Бо по ночам, як місяць серед неба

Із зорями веде тиху розмову,

Я в сяєві його вбачаю матір.

Вона, мов тінь прозірчаста, літає,

Німуючи, мене очима просить:

"О доню! ублагай святу Покрову,

Нехай мене на чисте лоно прийме".

Байда

Ти добре, нене соколихо, дбала,

Що синові готовила подружжє,

Та, дбаючи про нас із патріархом,

Не зазирнула оком нам у серце.

Катрусина краса на мене світить,

Мов ясне сонце на Балканську кригу:

Хоть іскрами блищить-мигоче крига,

А теплої води з себе не пустить.

До Гальшки ж я ще й слова не промовив,

А весь узявся кип'ячем-окропом.

У ключ моя лицарська кров кипіла,

А серденько немов той жар жахтило.

Княгиня

То се ви змовились мене зробити

Зозулею-бездітницею, діти?

Чи я ж на те вас у Царград возила,

Коліна патріарху обіймала?

Я не лякалась ні Балкан високих,

Ні скель, ні льодяних вершин зубчастих,

Ні понад кручами доріг страшенних,

Ні ковбанюг, безодень глибоченних.

Байда

Ні, мамо, ти бездітною не будеш:

Дітьми й унуками втішатись будеш.

З дружиною до тебе завітаю,

У тебе під крилом її сховаю,

Острозьке те орлятко ув орлиці,

Мов цареня в потужної цариці. -

Катрусю люба, сестро дорогенька,

Над рідную сестру мені рідненька!

Тепер уже мене старенька мати

Не буде мовчки з дому проганяти.

Сей перстень не на глум тобі вертаю:

Кайдани золоті з обох скидаю.

Тульчинський здіймає вгору руки.

Катруся

О братику! який важенний перстень

Надів мені той патріарх на палець!

Зніми, розкуй мою свободну душу:

До матері я прямувати мушу.

Тульчинський заламує руки.

Княгиня

(вхопивши обидва персні)

О діти! стійте, не дратуйте долі

І не спокушуйте Фортуни злої.

(Ховаючи в гаман).

Не знаєш, синку, до кого лицятись

Ти хочеш із великим, щирим серцем,

Ти, рицар з рицарів, князь між князями,

Ділами славними рівен з царями!

Байда

Про всіх князів красою Гальшка пишна,

Про всіх царів уродою велична.

Княгиня

Ні, синку, безум не буває пишен,

Ані занепад розуму величен.

Господь скарав на ній лукаву матір:

Вдовуючи дитину появила

Недоноском, недородком бездушним.

Нема душі у гарнім тілі в Гальшки.

Вона, мій сину, образ тілько носить

Величної Острозької княгині.

Від неї виє на того бідою,

Хто на її маєтки й рід польститься.

Ти привезеш мені в отецький замок

Страшилище, а не дитину любу.

Ти знайдеш у Костецької не долю,-

Веселих літ і молодощів згубу.

Байда

Коли мого подружжя ти боїшся,

То я знайду собі притулок інде.

Нехай туман все поле покриває,

А мати сина з дому проганяє.

Широкий світ, ще ширша наша воля,

Козацька щасна й бідолашна доля…

Пійду посли з чужих земель вітати:

Давно вони одправи ждуть у мене.

Один привів мені турецькі коні,

А другий соболі привіз московські.

Хоть ми собі живем у Січі просто,

Та нас великі потентати знають.

Хоть по Дніпру стоять хати безверхі,

Двори необгороджені козацькі,

А до кого пристанемо у прийми,

Над усіма той візьме перевагу:

Помститься досхочу над ворогами,

Зневагою відплатить за зневагу.

(Виходить із Тульчинським).

Чути їх співаннє.

Та не спав я нічку темненькую,

Та не буду спати ще й другую:

Ой чогось мені тяжко

Та на серденьку важко,-

Я й сам, молод, не вгадаю.

Княгиня

О предки Вишневецьких і Корецьких,

Фундатори манастирів спасенних!

Ви, що склепи церковні посповняли

Лицарськими преславними костями!

Чи сниться вам у вашім сні підземнім,

Що ваш потомок хвалиться на замку

Козацькими кошами да хатами,

Пишається названними братами?

Йому байдуже батьківщину кинуть,

Плачущу матір дома занехати

Для тих пустинь, кочовищ запорозьких,

Затонів, комишів, лугів Дніпрових.

Він Байдою зневажливо назвався,

Титулу Вишневецьких одцурався.-

Не кидай же хоть ти мене, Катрусю,

Самітної-бездітної зозулі.

Не йди в черниці: я тобі весь замок

Окрию травуром, як домовину,

А ти мені поможеш сльози лити,

По синові і день і ніч тужити.

Тим поглядом понурим ув Острозі

На нього смерть, не панна, позирнула.

6

- Тирлич - рід однорічних і багаторічних трав'янистих та напівтрав'янистих рослин родини тирличевих.

7

- Розрішеннє - тут: відпущення гріхів.

8

- Гривня - мідна монета в три, а в деяких місцях - у дві з половиною копійки.

9

- Рубок - тонка перкалева чи батистова хустка. Волосяний рубок - чернечий головний убір у вигляді хустки.