Ольга Пилипенко
Байки діточкам про Коська-домовичка. Школа безпеки для малюків
Любі татусі, мамусі, бабуні й дідуні!
Напевне, ви вже відчули, який допитливий ваш малюк! Аби пізнати навколишній світ, йому необхідно все мацати, нюхати і куштувати. І він не вгамується, доки не випробує незнайоме «явище» на собі. За ним так важко встежити! А ще складніше — пояснити, чому не можна робити те чи те, і закликати до послуху.
От ми й вирішили трішечки вам допомогти! Спробуймо запропонувати малюкові гірку пігулку «не можна», вмочивши її в солодкий сироп казки. Адже дітлахам простіше щось осягнути, коли оте «щось» яскраво виглядає і чітко постає в уяві.
Отже, садовіть дитинку поруч себе і розпочинайте читати цю книжку разом із нею! Вочевидь, вам буде цікаво обговорювати вчинки героїв, робити висновки і ділитися враженнями.
Вітаємо тебе, друже!
Зізнайся, батьки неодноразово повторюють тобі: «Не можна, не бери, не чіпай!..» А ти ніяк не второпаєш: ну ЧОМУ ту штуку не можна помацати? ЧОМУ ходити туди заборонено?!
А хочеш, ми тебе де з ким познайомимо? Поглянь-но — це маленький домовичок Кося. Не бійся, він анітрішечки не страшний, ба навіть добрий та милий. І звісно ж, неймовірно допитливий — точно як ти! Йому меду не давай, лише дозволь побачити й випробувати що-небудь новеньке. Ми впевнені: спілкуючись із ним, ти ніколи не засумуєш! Тільки уважно слухай Косині історії та накручуй на вуса, аби не повторити його помилок. Нашому героєві цього зовсім не хотілось би!
Будьмо знайомі — Кося!
Загалом, за документами він Бабайко. Назвали його так, бо всіх домовичків заведено іменувати Бабайками. Та коли наш домовичок навчився ходити, всі помітили, що ноги він ставить косо, і це виглядало страшенно кумедно. А згодом виявилося: варто маляті здивуватися, обуритися чи викинути коника, як його очі збігаються до носа. Тому-то батьки й вирішили, що ім’я Кося пасуватиме йому значно більше.
Живе Кося з татом і мамою — домовиками Хомою та Химкою — в затишній сільській хаті. Дах у неї з черепиці, стіни — з цегли, а віконниці — з дерева. Іще й долівка рипить, і двері співають… Тому Кося обожнює цю хатину!
Однак родина його живе не в самому будинку, а в літній кухні, розташованій на подвір’ї. Там домовикам зручніше — адже вони звикли спати всередині печі, що топиться дровами, а така піч є лише в кухні. Та й окрім неї там повнісінько усіляких дивовиж! На долівці й на лавах громадяться плетені кошики і череп’яні глечики; стелю прикрашають мотузки зі жмутками духмяних квітів, а стіну — картина з ведмедиками. Кося дуже полюбляє її розглядати… І уявляти, що ведмедики ось-ось простягнуть до нього лапи й запросять до гри у свій ліс.
Отже, Кося — звичайнісінький домовичок. Його розкуйовджене волосся стирчить навсібіч на кшталт строкатих голочок. Незгірше стирчать великі вуха, потрібні для підслуховування розмов господарів. І довгенький носик, якого просто неможливо не пхати до хазяйського проса! А величезні очиська — одне блакитне, інше каре — поглядають зачудовано і приязно. Хоча коли домовичок зводить їх до носа, здається, буцімто він дражниться.
Щодня Косині батьки, як усі дорослі, ходять на роботу: прибирають хазяйську (тобто Велику) і ще сусідні хатини, покинуті домовиками, й отримують за це смачний обід. Адже домовики не звикли байдикувати з ранку до ночі, лежачи на печі! До того ж їм просто до вподоби, коли навкруги чисто.
Тому вдень Кося дає собі лад самотужки. Зокрема, вирушає до Великої Хатини — бо там гратися набагато цікавіше, ніж у літній кухні!
Отож одного дня, коли й господарі, й батьки пішли на роботу, Кося вкотре подався до Великої Хати…
Несподівані гості
Доти Кося бешкетував обережно. Гойдався на дверях, підспівуючи їхньому скрипінню. Кружляв на люстрі. Видирався на фіранки і майстрував із них гамак… Одначе того разу все пішло шкереберть! Тільки-но домовичок зачепився за фіранку, та затріщала і скинула його долі!
— У-у-у-у-у! — заквилив Кося, немов ображений привид.
Виявляється, він став заважкий для фіранок. А отже, слід було негайно вигадувати інші витівки!
Домовичок помізкував — і гулькнув під диван. Щоб у халабуду погратися. Проте халабуда виявилася темною й тісною. Тому Косі враз стало сумно й нудно, і він подався до шафи.
«Цікаво, що там ховають господарі? — міркував собі домовичок, малюючи в уяві реактивні віники та швабри з автокеруванням. — Може, з тим начинням вийде погратися?..»