Домовичок підвівся, обтрусився й подався світ за очі. Поки він утікав від вовчої зграї, просвіток між деревами кудись подівся. І тепер Кося знову не знав, куди слід іти.
Рухатися ставало дедалі важче. Звивисте коріння випиналося, перетинаючи шлях. Сухе гілля перекочувалося під ногами, а капосні мухи та комарі атакували шаленими зграями і боляче кусалися…
— Ба-бах! — зненацька пролунав неймовірний гуркіт, ніби у хмарах вантажівка з цеглою перекинулася!
Кося аж підскочив, і тут йому на носа впала краплина. Потім іще одна… А вже за мить уперіщив рясний дощ!
Домовичок миттєво змокнув до нитки. Йому стало дуже зимно і закортіло просушитися та зігрітися. Тому він чкурнув до найбільшого дерева і сховався під лапатим листям.
Тієї самої миті небо розітнув блакитний спалах. І не просто розітнув, а гадюкою впав на дерево. Товстий стовбур репнув навпіл!
Домовичок скрутився клубочком і накрив голову долонями. Та одним оком він усе ж таки позирав на дерево: його цікавило, що там відбувається. Саме тому Кося й помітив, як із розколини у стовбурі виповзає страхітлива тварюка…
Вона скидалася на велетенського павука. Круглого, чорного і волохатого. А ще вона мала цілу купу ніг і стільки ж очисьок. Та найгірше — вона стрімголов мчала на Косю!
— Щос-с-сь загубив? — вкрадливо просичало чудовисько. — Либонь, цвіт папороті?
Мимоволі Кося швидко закивав.
— Тоді гайда за мною! Я ховаю його від недобрих очей усередині дерева. Тож ходімо — я тебе зігрію та ще й квіточку подарую!
Зачарований словами про папороть, домовичок зробив крок назустріч чудовиську. Тоді дерево простягнуло до нього гілля й міцно обхопило за плечі. А затим, відірвавши домовичка від землі, піднесло його на вершечок і вкинуло в середину стовбура.
Кося полетів був додолу, та враз потрапив у липку сітку. Потвора м’яко спустилася до нього на довгій мотузці. Завмерла на мить. А тоді виплюнула ще одну мотузку й заходилася обкручувати нею Косю!
«Він замотує мене, немов якусь муху! — перелякався домовичок. — Отже, неодмінно з’їсть! І нащо я йому повірив? Нащо пішов за ним? Немає в нього ніякої папороті!»
Невдовзі Кося цілком був оплутаний павутинням. Кокон міцно стискав його руки та ноги, і він ледь дихав, проте нічого не міг удіяти. Зневірений, малий припинив борсатися й заплющив очі…
Коли раптом товста нитка над ним смикнулась і почала розмотуватися! Домовичка закрутило, немов веретенце, а вже за мить він опинився на волі. Згори на нього глипав величезний птах.
— Нарешті я зловив цього гидкого павучиська, — мовив птах. — Ох, чимало він занапастив таких довірливих звірят, як ти!
— Спасибі… — прошепотів Кося. — Тільки я не звірятко. Я — домовичок.
— Дурниці, — махнув крилом птах. — Домовички водяться вдома, а не в лісі. Та нехай… Хочеш, я підкину тебе, куди там тобі треба?
Кося замислився: куди ж йому треба? А птах продовжував:
— Я прямую до Головного ставка — Водяникової резиденції. Коли хочеш, я тебе доправлю туди.
— ТАК! — не вагаючись, вигукнув Кося. — Рушаймо!
Птах підхопив його на крило, перекинув на спину й полинув ген понад хмари. Домовичкові аж дух зайняло! Він міцно-преміцно схопився за пір’я свого рятівника і завмер. Унизу пропливали сосни та ялинки, дуби й берези… Повз них пролітали інші птахи, пурхали метелики і бабки… Лагідний вітерець кошлатив скуйовджену Косину чуприну. Сонце зігрівало його своїми промінчиками. І йому було так хóроше!
Лісові правила домовичка
1. У лісі можна ласувати лише тим, що ти прихопив зі свого дому. Лісові ягоди та гриби чіпати не слід! Вони можуть мати вельми смачний вигляд, а насправді виявитися отруйними.
2. Пити з лісових струмочків та джерел також не варто. Така вода може бути брудною, і від неї заболить живіт.
3. Якщо раптом у лісі розпочнеться дощ із грозою — не ховайся попід деревами. У дерево може вдарити блискавка, і воно спалахне вогнем. Ліпше загорнись у водонепроникний плащ і знайди канаву чи якесь заглиблення, де можна переховатися.
4. Ніколи не розмовляй із незнайомцями! І нікуди з ними не ходи!
Танки коло води
Птах приніс Косю на берег чималого ставка. То був не просто берег, а справжня стрімка круча! Ліворуч шурхотіли очерети. А праворуч до краю урвища підступали лісові нетрі.
— Ну, бувай здоровий, — попрощався птах. — Мені час у гніздо. А ти чекай на Водяника! У нього зараз клопіт — герць із Перелесником.