- А я,- сказала одна з них,- вирішила жити в одному із джерел, що наповнюють ваше озеро. Онде бачу зарослий лісом горб, який посилає сюди багато струмків, сподіваюся знайти там для себе джерело.
- А навіщо, тітонько? - спитала молоденька жаба.
- А тому, голубонько моя, що струмочки можуть потекти в інший бік, а ваше озеро може так само висохнути. Джерело ж для мене завжди надійніше од калюжі.
Сила: Всяка розкіш може зубожіти і висохнути, як озеро, лише чесне ремесло забезпечить непишне, але спокійне існування… Скільки багатіїв щодня стають жебраками. В цьому єдиним спасінням є ремесло…Найбідніші раби нерідко походять від предків, що жили в калюжі великих прибутків.
БАЙКА "ДВА КОШТОВНІ КАМЕНІ - ДІАМАНТ І СМАРАГД"
Високої якості Смарагд, що жив у славі при королівському дворі, пише своєму приятелеві Діамантію таке:
«Люб'язний друже!
Шкодую, що ти не дбаєш за свою честь і живеш схований у попелі. Твоя вартість мені відома. Ти гідний чесного і видного місця, але нині ти схожий на свічник, що світить сокровенним світлом, але схоронений під спудом. Нічого не варте світло, що не дивує і не звеселяє людське око. Сього тобі й бажаю, з по-шаною - твій друг Смарагд.
Дорогий мій друже! - відповів Діамант.- Наше світло живить лише людське марнославство. Хай вони дивляться краще на сяюче небо, ніж на нас. Ми лише кволий його відблиск. А ціна наша й честь завжди лишається в самих нас. Шліфувальники не надають її нам, а відкривають. Від того, що люди похвалять нас, цінність наша не збільшиться, а зневага, забуття і хула від того не зменшаться. Лишаюся з такими ось думками - твій друг Діамантій».
Сила: Ціна і честь - одне і те ж. Пустоцвіт прибирає блискучого вигляду, прибирає подобу фальшивого діаманта і злодійської монети. Освіченість, милосердя, великодушність, справедливість, постійність і цнотливість - ось ціна наша і честь! Давня приказка говорить: «Дурень шукає видного місця, а розумного і в кутку видко».
БАЙКА "СОБАКА ТА КОБИЛА"
Кобила, що привчена була носити ношу, дуже сим чванилась. Вона страшенно не любила Меркурія,- так звали мисливського собаку,- і, прагнучи його забити, щоразу намірялась на нього задніми копитами.
- Чим я завинив, пані Діано? - говорив собака кобилі.- Чому я вам такий бридкий?
- Негіднику!… Тільки я починаю носити при гостях ношу, як ти найголосніше від усіх регочеш. Хіба тобі моє вміння смішне?
- Перепрошую, пані, я не ховаюсь у своїм гріху, що мене завжди смішить навіть добре діло, коли воно не природжене.
- Чого ж це ти чванишся природою? Ти, невігласе! Хіба не знаєш ти, що я навчалася в Парижі?
І чи тобі втямити те, що кажуть вчені Ars perficit naturam? [3] А де і в кого вчився ТИ?
- Матінко! КОЛИ вас учив славний патер Піфикс [4], то мене навчала сама природа, наділивши до сього хистом, а хист породив бажання, бажання - знання та звичку. Можливо, саме тому заняття моє не смішне, а похвальне.
Діана хотіла була хвицнути собаку, та мисливський пес подався геть.
Сила: Без природи - як на манівцях: чим далі йдеш, тим більше заплутаєшся. Природа є вічне джерело бажання. Ся ж воля (за прислів'ям) гірша всілякої неволі. Вона спонукує до досвіду. Досвід - батько мистецтву, знанню та звичці. Звідси пішли усі науки, і книги, і вправності. Ця головна і єдина навчителька вірно вчить птаство літати, а рибу плавати…
Так само як сіль без солону, як цвіт без свого природного духу, а око без зіниці, так і неприроджене діяння завжди позбавлене чогось таємного. Але се тайне є розум… тобто благота чи краса, і не залежить від науки, а навпаки: наука залежить від нього. Пані Діана, як надмір навчена, але не досить розумна тварина, зволила спитати:
«А коли немає природженості, тоді скажи, будь ласка, що може зробити навчання досконалим?» Слово perficit означає: веде до Ars perficit naturam (лат.) - мистецтво вдосконалює природудосконалості чи завершення. Адже кінець, як у кільці, завжди з'єднаний зі своїм початком, залежить від нього, як плід від свого насіння. Треба знати те, що світлицю без основи і стін покрівлею крити не годиться.