БАЙКА "НЕТОПИР [5]І ДВОЄ ПТАШАТ - ГОРЛЕНЯ ТА ГОЛУБОК"
Великий підземельний звір, що живе в землі так, як кріт, коротко кажучи, великий кріт, писав солодкомовне послання до повітряних птахів і звірів, котрі живуть на землі. Сила була така:
- Дивуюся з забобону вашого: він у світі знайшов те, чого ніколи ніде нема й не бувало; хто вам навіяв таку нісенітницю, начебто в світі є якесь там сонце? Воно у творах ваших прославляється, керує в ділі, вершить кінці, всолоджує життя, оживляє тварин, просвічує темряву, випромінює світло, оновлює час. Який час? У світі є лише одна тьма, лише один час, а іншого часу навіть і бути не може - то дурниця, нісенітниця, небилиці… Ся одна ваша дурість плодить й інші недоладності. Скрізь у вас брешуть: світло, день, вік, промінь, блискавка, веселка, істина. А найсмішніше - вшановуєте химеру, що зветься око, начебто воно свічадо світу, світла товариш, вмістилище радості, двері істини… Ось де варварство!
Любі мої друзі! Не будьте дурнями: скиньте ярмо забобону, не вірте нічому, доки не помацаєте. Покладіться на мене: не в тому життя, щоб бачити, а в тому, щоб мацати.
Від дня 18 квітня 1774 року. Із підземельного світу. N. N.
Сей лист сподобався багатьом звірам та птахам, наприклад, Сові, Дремлюзі, Сичу, Одуду, Яструбу, Пугачу, окрім Орла та Сокола. А найбільше од усіх вподобав се Нетопир і, забачивши Горленя та Голубка, намагався ощасливити їх сею високоштильною філософією. Але Горленя сказало:
- Батьки наші кращі за тебе для нас вчителі. Вони народили нас у тьмі, але для світла.
А Голубок відповів:
- Не можу повірити дурисвіту. Ти мені й раніше розповідав, що сонця на світі немає. Але я, народжений у похмурі дні, першої ж неділі побачив зрана схід прегарного всесвітнього ока. Та й сморід, який чути від тебе й Одуда, свідчить, що живе всередині вас не добрий дух.
Сила: Світло і тьма, тління і вічність, віра й нечестя складають весь світ і потрібні одне одному. Хто тьма - хай буде тьмою, а син світла - хай буде світлом. З плодів їх пізнаєте їх.
БАЙКА "ВЕРБЛЮД І ОЛЕНЬ"
Африканський Олень часто живиться зміями. Наївшись досхочу їх і терплячи спрагу від отрути, що пекла його всередині, швидше за птиць помчав до гірських водяних джерел на високі гори. Там побачив він Верблюда, що пив з потічка каламутну воду.
- Куди поспішаєш, пане Рогачу? - обізвався Верблюд.- Напийся зі мною у цім струмку.
Олень відповів, що він не може пити каламутної води з насолодою.
- Отож-бо ваша братія дуже вже ніжна і метикована, а я навмисне каламучу: для мене каламутна вода солодша.
- Вірю,- сказав Олень.- Але я народився пити найпрозорішу воду з джерела. Сей потічок доведе мене аж до своєї голови. Лишайся щасливий, пане Горбачу!
Сила: …Хто верблюд, той каламуть потопних слів п'є, не досягаючи до тієї джерельної голови… Слово, ім'я, знак, шлях, слід, нога, копито, термін - то є тлінні ворота, що ведуть до нетління джерела. Хто не поділяє словесні знаки на плоть і дух, той не може відрізнити воду від води, красот небесних і роси… Описувачі звірів пишуть, що верблюд, перед тим як пити, завжди каламутить воду. А олень - любить чисту. Байка ця писана на великдень після полудня 1774, в Бабаях.
БАЙКА "ЗОЗУЛЯ ТА ДРІЗД"
Зозуля прилетіла до чорного Дрозда.
- Чи тобі не нудно? - питає його.- Що ти робиш?
- Співаю,- відказує Дрізд.- Хіба не чуєш?
- Я співаю частіше від тебе, проте однаково нудно…
- Так ти ж, пані, тільки те й робиш, що, підкинувши в чуже гніздо свої яйця, з місця на місце перелітаєш, співаєш, п'єш та їси. А я сам годую, бережу і вчу своїх дітей, а працю свою полегшую співом.
Сила: Багато хто, занедбавши споріднену їм роботу, лише співають, п'ють та їдять. У сім гультяйстві вони терплять їдучішу нудьгу, ніж ті, хто працює без ослабу. Співати, пити та їсти - не робота, а лише крихітний хвостик з головного, призначеного нам діла. А хто для того їсть, п'є та співає, щоб охочіше після відпочинку взятися до роботи, як до покликання свого, тому ні-коли нудьгувати: щодня він і працює, і відпочиває, і се про нього приказка: «Добрій людині щодня свято». Робота наша - джерело радості. А коли кого своя робота не звеселяє, той, звичайно, їй не родич, і не її вірний приятель, але щось біля неї любить, і як не спокійний, так і не щасливий. Але немає нічого солодшого, як спільна для нас усіх робота. Вона є голова, світло і сіль будь-якого окремого заняття… Щасливий той, хто поєднав любе собі заняття із загальним. Воно є справжнє життя. І тепер можна зрозуміти таке Сократове слово: «Дехто живе для того, щоб їсти й пити, а я п'ю й їм для того, щоб жити».