— Куди поспiшаєш, пане Рогачу? — вiдiзвався Верблюд. — Напийся зi мною у цьому струмку.
Олень вiдповiв, що вiн не може як солодку пити каламутну воду.
— Отож-бо, ваш брат дуже вже нiжний i запанiлий, а я навмисне чиню так: для мене каламутна вода солодша.
— Вiрю,— сказав Олень, — але я народився пити найчистiшу воду i лише з джерела. Цей потiчок доведе мене до свого початку. Лишайся щасливий, пане Горбачу!
С и л а. Бiблiя — це джерело. Всi людськi iсторії в нiй та плотськi iмена — це бруд i каламуть. Її живлющої води водограй схожий на кита, що випускає вгору з нiздрiв потаємну воду нетлiнностi, про яку писано: "Рада в серцi людини - глибока вода, i розумна людина її повичерпує" (Прип., 18 i 20)“[15].
Хто верблюд, той збурення потопної мови п'є, не сягаючи джерельної голови. "Голови ти моєї оливою не намастив"[16]. А Олень до чистої води бiжить з Давидом: "Хто напоїть мене водою з криницi, буде у Вифлеємi при воротяхi (2-га кн. Царств, 23, вiрш 15)"[17]. Слово, iм'я, знак, шлях, слiд, нога, копито — назву має — тлiннi ворота, що ведуть до нетлiнного джерела. Хто не подiляє словесних знакiв на плоть i дух, той не може вбачати рiзницi мiж водою та водою, красою небесною i росою. Поглянь на 33-тю главу, вiрш 13 Второзаконня: “І є худоба нечиста, яка має нероздвоєне копито"[18]. Який є сам, такою буде йому й Бiблiя. Про неї чiтко сказано: “З преподобним преподобний будеш...” Описувачi звiрiв пишуть, що верблюд, перед тим як пити, завжди каламутить воду. А олень любить чисту.
Цю байку написано у Свiтлу недiлю[19]
пiсля полудня 1774 року в Бабаях.
Байка 21. Зозуля та Дрізд
Зозуля прилетiла до Чорного Дроздика.
15
Цитується книга Приповiстей Соломонових (ХХ—5). У Г. Сковороди текст трохи змiнений: "Вода глибока — порада в людському серцi, рiчка ж стриблива — джерело життя".
18
Подiбна фраза а в Книзi Левiт (ХХVI—11): "А якщо та всяка худоба нечиста, то з неї не приносять жертов за Господа". У Второзаконнi (Повторення закону) у вказаному мiсцi такого вислову нема.