— Чи тобi не нудно? — питає його.— Що робиш?
— Співаю, — вiдказує Дроздик, — хiба не бачиш?
Я спiваю частіше вiд тебе, але однаково нудно...
Та ти ж, панi, тiльки й робиш, що, підкинувши в чуже гнiздо свої яйця, з мiсця на мiсце перелiтаєш, співаєш, п'єш та їси. А я сам вигодовую, бережу i вчу свої дiти, а працю полегшую співома.
С и л а.
Багато хто, занедбавши спорiднену собi працю, лише спiває, п'є та iсть. У цiм гультяйськiм порожнюваннi вони терплять їдучiшу i бiльшу нудьгу, нiж тi, хто працює без ослабу. Спiвати, пити та їсти — не робота, а лише хвостик з призначеного нам. А хто для того їсть, п'є та спiває, щоб бажанiше пiсля вiдпочинку взятися за роботу, як за визначений шлях свiй, цьому нудьгу прогнати небагато труда треба: щодня вiн працює й вiдпочиває, i це про нього приказка: "Добрiй людинi будь-який день свято”. Робота наша — це джерело веселощiв. А коли кого робота не звеселяє, той не має з нею спорiдненостi, хто не є приятелем й вiрним i нiчого бiля неї не любить, той завжди неспокiйний i нещасливий. Але нема солодшого, як спільна для нас усiх робота. Вона визначає пошуки Божого царства i є головою, свiтлом та сiллю будь-якого приватного заняття. Навiть найкраща робота не веселить і є без страху Божого, бо, наче без голови, вона мертва, яку б ми не мали з нею спорiдненiсть. Страх Божий звеселяє серце. Воно, як тiльки почнеш звертати до нього гадки свої, вiдразу оживає, i, як прах, розвiяний вiтром, зникає бiс нудьги та зневiри. Всi ми, усяк добрий чоловiк, лише до цього народженi. Щасливий той, хто поєднав любу собi роботу iз загальною. Це справжнє життя. I тепер можна зрозумiти таке Сократове слово: "Однi живуть для того, щоб їсти й пити, а я п'ю та їм для того, щоб жити”.
а Найкраща справа може бути нудна без ослабу, але в стократ нудніше не робити нічого (прим. Г. Сковороди)